На дамбі Канівського водосховища біля Переяслава-Хмельницького розташовується дачне поселення, яке виросло на місці соснового лісу. Цей ліс спеціально висаджували сорок років тому для укріплення гідротехнічної споруди, яка захищає місто від підтоплення. Будувати на дамбі забороняє закон, однак близько десяти дачних будинків уже стоять на цьому місці, а в майбутньому їх кількість може зрости до восьмидесяти.
Історія розпилу землі розпочалася у 2007 році, коли до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації надійшли заяви від 80 громадян з проханням видати їм по 12 соток для індивідуального садівництва. Земельний кодекс гарантує кожному громадянину право безкоштовно отримати таку ділянку, однак у цьому випадку землю накроїли прямо на дамбі. У приватні руки передали 80 ділянок загальною площею 9,60 гектара вартістю 4,42 мільйона гривень.
Райадміністрація, очолювана тоді Петром Дзецком, надала дозвіл на розробку проекту землеустрою. Проект упродовж року писала приватна фірма ТОВ «Гарант МКР», директором і співвласником якої був Михайло Гапич. Разом з ним компанію очолювали Микола Губерник і Роман Радько. Далі проект мав погодити управління земельних ресурсів у районі. На цьому етапі документи мали зупинити, адже землі перебували у користуванні Дніпровського басейнового водогосподарчого об'єднання та мали цільове призначення «землі водного фонду». Однак в.о. начальника земуправління Валерій Андрієнко проект погодив без перевірки статусу землі.
На основі цього проекту Переяслав-Хмельницька РДА, очолювана Валентиною Усик, у липні 2008 року видала розпорядження про затвердження проекту. Цим розпорядженням адміністрація фактично змінила цільове призначення земель з «водного фонду» на «садівництво».
ДНПРОВське басейнове водогосподарське об'єднання у відповіді на запит журналістів заявило, що пресловуті 80 ділянок «розміщені поза межами гідроспоруди», однак це суперечить іншим документам. Згідно з висновком земельно-технічної експертизи №6452/6453/13-41 від 5 березня 2014 року, земельні ділянки 80 громадян накладаються на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні об'єднання та станом на серпень 2008 року належали до земель водного фонду, на яких розташована дамба №1.
Цікавий нюанс виявився у документах: перед приватизацією якась комісія ухвалила рішення, що сосновий ліс на дамбі — насправді не ліс, а «чагарники». Держгеокадастр у відповіді на запит повідомив, що приватизовані ділянки розташовані «на землях ДБУВР та рахується як чагарники, шифр рядка 28». Згідно з земельним класифікатором, графа 28 — це «землі, вкриті чагарниковою рослинністю (якщо висота від 50 см до 7 м і крона вкриває більше 20% площі ділянки) на сільськогосподарських угіддях». Кадастровики зазначили, що цей статус «висів» на ділянках відповідно до довідки, виданої земуправлінням у грудні 2007 року.
Серед нинішніх дачників на дамбі — люди різних професій та посад. Вадим Уліда, донедавна заступник міністра палива й енергетики України, допомагав своїй матері будувати дачу восени минулого року. Валерій Піщиков, начальник Управління охорони здоров'я та санаторно-курортних закладів Держуправління справами, обіймає цю посаду з 2010 року. Юрій Сергеєв, бізнесмен, у Переяславі тримає фермерське господарство «Байрон Агро» і розводить курей на дамбі. Його матір — Ольга Сергеєва, власниця ПАТ «Астра Люкс», одного з постійних постачальників одягу українській армії.
Перші дачники дізналися про приватизацію лише кілька років по тому, коли на гідроспоруді почали виростати будинки. Переяславський активіст Анатолій Яковченко розповідає, що раніше на дамбі була рятувальна станція, човнова станція і база відпочинку товариства мисливців і рибалок, потім з'явився клуб юних моряків. Активісти довго намагалися вибити список людей, котрим роздали землю, і вдалося це зробити лише після Майдану.
Проглянувши список, журналісти зрозуміли, що підбірку важко назвати випадковою. Більшість людей були не з Переяслава і не зі Стовп'яг, а з Борисполя. Щонайменше 19 ділянок із 80-и отримали люди, ниточки від котрих тягнуться до бориспільських бізнесменів братів Олександра і Володимира Гнатків, а якщо копнути глибше — то і до столичного чиновника Андрія Вавриша.
Дві ділянки взяли особисто бориспільські бізнесмени брати Гнатки, власники будівельної фірми «ПМК-10». Бориспільська адреса фірми (вул. Броварська, 50) слугувала місцем прописки для багатьох компаній, зокрема фірм родини Андрія Вавриша — ТОВ «Габбро Плюс», ТОВ «Блант Девелопмент» і ТОВ «Акронабуд». Останні п'ять років Вавриш обіймав посаду заступника голови Департамента містобудування та архітектури КМДА й начальника Служби містобудівного кадастру. З цих посад він звільнився минулого місяця офіційно «за власним бажанням», а по факту після того, як журналісти почали цікавитися результатами службового розслідування.
Чотири ділянки дісталися родині Гунарі. Андрій Іванович Гунарі з 2004 року керує ТОВ «Будінвест» братів Гнатків. Роман Іванович Гунарі раніше був співзасновником ТОВ «ОК «Гірський Сад», коли його директором значилася Тетяна Вавриш, яка тривалий час була приписана на одній адресі з Андрієм Вавришем.
Три земельні наділи отримала родина Краснопір. Юрій Краснопір виявився менеджером Олександра Гнатка — він очолював у якості директора його ТОВ «ММС Плюс» із 2007 року аж до ліквідації взимку цього року. Двоє з трьох Краснопірів прописані в Борисполі на Київському шляху поруч з Гнатками.
Шість ділянок розписали на родину Гадуп'яків, ще чотири наділи оформили на родину Требко-Бондаренко. Більшість з них приписана в сусідньому з Гнатками будинку в Борисполі. Одну ділянку отримав Микола Губерник, співвласник фірми «Гарант МКР». Ще дві наділи отримали Олексій Литвин і Сергій Лагута — партнери Губерника по ТОВ «Товарна біржа «Баришівська універсальна». Лагута пізніше став новим директором «Гаранту».
Після успішної безкоштовної приватизації щонайменше частину ділянок успішно монетизували. В реєстрі видно 17 паїв, жоден з них більше не належить первинним отримувачам. На одній з ділянок Краснопірів тепер стоїть дача ДУСівця Піщикова, а на одній з Гадуп'якових — розводять кури Сергеєва. Ділянки розпродували абсолютно відкрито. В мережі досі висять оголошення за 2011 та 2013 роки, у деяких із них прямо зазначалося — тут від початку планували дачне поселення.
Щонайменше троє землевласників пішли в «самозахват»: обгородили вдвічі більше лісу, аніж купили, вгатили паркани аж до самого каналу, а один завів металеву огорожу прямо в воду. Однак перерахованим дачникам варто віддати належне — вони збудувалися строго на приватизованих ділянках, прохід до води не обмежували, прибережної захисної смуги не порушили.
Валерій Андрієнко, в.о. начальника земуправління, по завершенню історії мав легкий переляк. Дії чиновника були класифіковані як недбалість, хоча в судовому рішенні окремо зазначено, що він обіймав посаду «маючи достатній освітній рівень, життєвий та професійний досвід, будучи компетентним фахівцем в галузі застосування земельного законодавства України». Якби його визнали винним, отримав би позбавлення волі на строк від 2 до 5 років. Однак прокуратура заявила клопотання — звільнити Андрієнка від кримінальної відповідальності «у зв'язку із закінченням строків давності». З моменту вчинення порушення пройшло п'ять років, тож чиновник, що вже встиг вийти на пенсію, відбувся тим, що «щиро розкаявся».
Валентина Усик, яка очолювала Переяслав-Хмельницьку РДА, пізніше отримала крісло очільника Миронівського району. З посади голови Миронівської РДА вона була звільнена в 2014 році на хвилі загальної чистки старих кадрів. Однак із чиновників Усик досить успішно збереглась на держслужбі — працює помічником у нардепа Олександра Онищенка, колись «регіонала», а нині члена депгрупи «Воля народу». Онищенко обрався до парламенту по округу, до якого входив Переяслав-Хмельницький. Жодних справ по Усик у Судовому реєстрі знайти не вдалося.
Евідентно, на дамбі Канівського водосховища сталася типова для України історія: земля, яка мала захищати місто, опинилася в приватних руках через послідовність помилок або навмисних дій чиновників. Нинішні власники ділянок, купивши їх на ринку, вірили держактам і чесно платили від 15 до 30 тисяч у.о. за ділянку. Питання до тих, хто виділяв землю, а не до нинішніх власників.