Вирок генерал-лейтенанту Олегу Лантвойту став рідкісним випадком у практиці українського правосуддя. 3 листопада 2015 року Дарницький райсуд Києва засудив екс-головного прикордонного тиловика до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Суд виніс вирок у залі, де Лантвойта одразу взяли під варту. Про рішення повідомив головний військовий прокурор Анатолій Матіос.
Основою обвинувачення стала схема закупівлі спальних мішків. 14 травня 2014 року дружина Лантвойта отримала 349 тисяч гривень від керівника фінансово-господарської діяльності ТОВ Виробничий концерн «Компанія ДіСі», ТОВ «Київська текстильний комбінат» та інших організацій за поставку 4100 спальних мішків до військової частини № 1471 на загальну суму 2,66 млн гривень. Підозру Лантвойт отримав 22 травня того ж року.
На суді дружина генерала давала показання як свідок, а не як обвинувачена спільниця. Слідство та судовий розгляд тривали понад рік. Ключовим пунктом обвинувачення було те, що Лантвойт, попри відсутність офіційних повноважень, давав погодження тиловикам військової частини щодо вибору постачальника та ціни закупівлі майна «в одного учасника». Спальники були отримані до проведення тендеру. У матеріалах справи фігурували й загадкові «інші посадові особи прикордонної служби», але у вироку вони не згадувалися.
В акті про вартість спальників зазначено 180 гривень за одиницю, тоді як державна закупівля мала проводитися за 650 гривень за спальник. ТОВ «Київський текстильний комбінат» намагався повернути спальники через господарський суд, але як перша, так і апеляційна інстанція відмовили фірмі. Вироком спальники залишено за прикордонниками. Нині компанія намагається стягнути гроші за спальники по 650 гривень за одиницю.
Лантвойт керував Департаментом забезпечення Державної прикордонної служби з 2002 по 2014 рік під керівництвом Миколи Литвина. Невдовзі після арешту Лантвойта президент Порошенко звільнив Литвина без жодних звинувачень. Брат Литвина Володимир, який займав посаду спікера парламенту, також залишив цю посаду.
Одним із адвокатів Лантвойта був Ян Войніканіс-Мирський Сергійович, київський адвокат, друг та футзальний одноклубник Олександра Шуфрича, сина нардепа Нестора Шуфрича. Юридична практика цього адвоката пов'язана з обслуговуванням групи фірм паливного напрямку з угрупування «Генерал-єнакієвських». Войніканіс-Мирський представляє на тендерах, в судах та в Антимонопольному комітеті ТОВ «Юнайтед Груп», ТОВ «ТД Юнівест», ТОВ «ДНСК», ТОВ «Аметист пром», ТОВ «Нафтоперспектива», ТОВ «Війсьоппторг», ТОВ «Джелері» та ТОВ «Євронафтопром». Ці фірми є постійними учасниками паливних тендерів для прикордонників з військових частин 1490, 9935 та 1471. За часів Лантвойта та його попередника Ліщинського вони були улюбленими постачальниками паливу.
Особою, яка передала хабара дружині Лантвойта, виявився київський адвокат Олексій Сігал з групи колишніх міліціонерів. Йому висунули підозру у дачі хабара наступного дня після передачі грошей. За даними реєстру, 19 травня він зник та був оголошений у розшук. Згодом Сігал з'явився у Мюнхені, де генеральний консул України посвідчував йому довіреності для переоформлення майна на доньку Юлію Сігал.
Прокурори накладали заборону на відчуження такого майна Сігалів: квартира у Києві площею 89 кв. м по вул. Почайнинська, 70 (переписана на Юлію Сігал); земельна ділянка 0,12 га в Броварському районі Київської області, село Літочки, вулиця Глибока (зареєстрована на Олексія Сігала); квартира у Києві площею 44 кв. м по вул. Костянтинівська, 45 (зареєстрована на Олексія Сігала).
Водночас прокурори не накладали обтяжень на інше майно: квартира у Києві площею 31 кв. м по вул. Луначарського, 1/2 (зареєстрована на Олексія Сігала); будівля прохідної площею 15 кв. м по вул. Замковецька, 7 (зареєстрована на Олексія Сігала); садовий будинок площею 269 кв. м у Бориспільському районі Київської області, сільрада Вороньківська, садівницьке товариство «Ластівка», вулиця Польова, 2 (переписана на Юлію Сігал); земельна ділянка 0,07 га у Бориспільському районі, сільрада Вороньківська, садівницьке товариство «Ластівка» (переписана на Юлію Сігал); квартира у Києві площею 71 кв. м по вул. Луначарського, 3-г (записана на Юлію Сігал, Наталію Сігал та Діану Сігал).
Даних про перебування Олексія Сігала в розшукових обліках МВС чи Інтерполу виявити не вдалося. Обвинувачення щодо Сігала виділено в окреме провадження. У разі затримання та засудження йому може загрожувати неможливість відстрілу носорогів та бегемотів строком від 5 до 10 років за частиною 4 статті 269 Кримінального кодексу.
Тюремний термін для Лантвойта став екстраординарною подією. Зазвичай українські прокурори висувають обвинувачення топ-силовикам не за статтею 386 Кримінального кодексу про хабарництво, а за статтею 190 про шахрайство, яка передбачає м'якші покарання. За цією схемою місяць до вироку Лантвойту вийшов на свободу начальник тилу Національної гвардії полковник Святослав Манжура. Його затримали у січні при отриманні 232 тисяч гривень хабара від керівників ТОВ «Візит» під будівлею головного управління Нацгвардії. Суд визнав Манжуру шахраєм, а не хабарником, незважаючи на те, що бізнесмена визнали хабародавцем. Обох випустили на волю.
На суді Манжурі допомагали свідченнями колеги-офіцери, тоді як Лантвойту – ні. Можливо, тому, що він належав до клану Литвина, який посипався після відставки Миколи Литвина з поста головного прикордонника у жовтні 2014 року.
Екстраординарність тюремного сроку для Лантвойта підтверджує й приклад одного з його підлеглих. У липні 2014 року, вже після арешту шефа, тиловик вимагав від постачальника хабара у 10 тисяч гривень за перемогу в тендері на поставку електрокардіографів тій же військовій частині 1471. Його затримали при отриманні хабара. Військові прокурори та суд визначили його дрібним шахраєм і звільнили від будь-якої кримінальної відповідальності, розсудивши, що Департамент не мав повноважень впливати на закупівлі військової частини 1471.
У випадку з самим Лантвойтом суд встановив протилежне – що очолюваний ним Департамент міг впливати на рішення військової частини 1471. Ці протилежні позиції судами проголошено, як водиться, «ім'ям України» за повної згоди прокурорів.
Засудити високопоставленого хабарника цілком можливо, але лише за певної комбінації факторів: коли він уже вибув з команди, свідки-колеги перебувають на гачку у прокурорів, а владі необхідно збити чергову хвилю недовіри до правоохоронної та судової системи. Це досить рідкісна комбінація.