Перед крахом «Дельта Банку» його керівництво здійснило серію операцій, які дозволили обраним вкладникам отримати доступ до кредитів держкомпанії замість гарантій Фонду гарантування вкладів. Ці операції залишили державу без повернення позик і розпалили питання про контроль над банківськими процесами під час фінансової кризи.
Початок схеми
У вересні 2013 року «Дельта Банк» видав державному «Укргазвидобуванню» кредит у розмірі 150 млн гривень під заставу виробничих запасів компанії. Банк, якому належав Микола Лагун, почав просити рефінансування у Нацбанку на початку 2014 року. Спочатку за часів голови Нацбанку Сергія Соркіна, потім за керівництва Степана Кубіва, який надав близько 6 млрд гривень. Валерія Гонтарєва, яка змінила Кубіва на посаді, додала ще кошти. За весь 2014 рік «Дельта Банк» отримав від Нацбанку 10,17 млрд гривень.
Державні мільярди не врятували банк від проблем. 30 жовтня 2014 року Нацбанк відніс його до категорії проблемних установ, запровадивши особливий контроль. Однак цей контроль не перешкодив банку укласти договори поруки по кредиту «Укргазвидобування» з десятьма фізичними особами. За цими угодами поручителі зобов'язувалися погасити борг, якщо держкомпанія цього не зробить.
Перетворення боргу
Коли «Укргазвидобування» не розрахувалося за кредит, у лютому 2015 року «Дельта Банк» списав кошти з рахунків поручителів і передав їм право вимоги боргу від держкомпанії. Ця операція мала вирішальне значення: замість того щоб отримати максимум 200 тис. гривень від Фонду гарантування вкладів у разі банкрутства, вкладники тепер мали кредитні розписки держпідприємства на повну суму з відсотками.
Однак історія набула несподіваного повороту. У березні 2015 року Нацбанк запровадив у «Дельта Банку» тимчасову адміністрацію. Фонд гарантування вкладів перевірив договори банку за останній рік і визнав їх нікчемними. За твердженням представників банку, поручителям повернули списані кошти. Однак самі поручителі заявили, що грошей не отримували, а банк перерахував суми на невідомі рахунки, до яких вони не мають доступу. Таким чином, 150 млн гривень залишилися невідомо де.
Судові рішення
У судах справи розвивалися не на користь банку. 21 грудня Київський апеляційний господарський суд постановив, що «Дельта Банк» не має права стягувати з «Укргазвидобування» 214,11 млн гривень (первісна сума кредиту плюс відсотки та штрафні санкції). Суд вказав, що договори поруки не відповідають критеріям, встановленим законом про систему гарантування вкладів.
30 грудня Окружний адмінсуд Києва скасував рішення Фонду гарантування вкладів про визнання договорів поруки нікчемними. Суд визнав, що віднесення банку до категорії проблемних не позбавляло його права укладати такі договори без погодження Нацбанку.
Поручителі та їхні зв'язки
На відміну від типових схем, бенефіціари цієї історії не ховалися за офшорними компаніями. Поручителями, які тепер стали кредиторами «Укргазвидобування», були:
Побережна Інна Петрівна (13,50 млн грн.) – дружина Сергія Побережного, члена правління «Укрсоцбанку».
Мілявський Анатолій Якович (50,50 млн грн.) – згадується як член організованої злочинної групи «Киселя», кримінальний авторитет з прізвиськами «Макс» та «Фортуна». За повідомленнями джерел, на його дні народження був присутній Артур Палатний, соратник Віталія Кличка.
Заярнюк Ірина Андріївна (7 млн грн.) – колишня в.о. голови і замголова правління «Дельта Банку» у 2014 році.
Богуцький Олександр Андрійович (34,00 млн грн.) – директор-президент каналу ICTV, директор телегрупи «StarLightMedia».
Астапова Тетяна Павлівна (сума невідома) – її син Андрій Астапов заснував ТОВ «Астапов і партнери», яке надає комерційні та юридичні послуги. Компанія оформлена на кіпрську структуру «Скід Роу Пропертіз Енд Інвестментс ЛТД».
Істомінов Сергій Вікторович (46,00 млн грн.) – володіє ТОВ «Сузір'я» разом з братом Андрієм Істоміновим, який відомий як радник голови правління ПАТ «Чернігівгаз». Ці структури контролюють компанії Дмитра Фірташа.
Зінченко Віктор Ігорович (сума невідома) – у 2013 році був замголови правління «Кредитпромбанку», перед ліквідацією якого його власником значився Микола Лагун.
Шаповалов Ігор Анатолійович (40,50 млн грн.) – син екс-замголови Національного банку Анатолія Шаповалова, який займав цю посаду з 2005 по 2010 рік. Шаповалова-старшого підозрювали у валютних махінаціях у НБУ та сприянні рефінансуванню певних банків за грошову винагороду.
Мороз Андрій Вікторович (12 млн грн.) – право вимоги отримав 30 квітня 2015 року від Максима Лавриновича, сина екс-міністра юстиції Олександра Лавриновича, який займав цю посаду у 2002–2005, 2006–2007 та 2010–2013 роках.
Біланенко Олександр Георгійович (сума невідома) – колишній член ради Національного банку до 10 вересня 2015 року. Був директором Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ з 2005 по 2011 рік під керівництвом Володимира Стельмаха. Також працював помічником нардепа Олександра Буряка, одного з власників «Брокбізнесбанку», у якому Стельмах був головою наглядової ради до 2005 року.
Після публікації список доповнено Лавриновичем і Біланенком.
Вартість для бюджету
У 2015 році Фонд гарантування вкладів витратив мінімум 16 млрд гривень на виплати вкладникам «Дельта Банку» та інших установ, що збанкрутували. Це означало витрату близько 400 гривень на кожного українця. Водночас обрані вкладники отримали доступ до кредитів держкомпанії, мінуючи стандартні гарантії.