Справа Володимира Богуна, екс-директора ДП «Ресурспостач», демонструє механізм, за допомогою якого державні активи можуть бути розпродані зі значними збитками для бюджету, а винуватці залишаються на свободі. Розслідування журналістів видання «Наші гроші» відтворило послідовність подій, які розпочалися у 2007 році і завершилися закриттям кримінальної справи через строк давності.
Підприємство ДП «Ресурспостач» входило до структури Держкомрезерву і мало повноваження визначати якість, кількість та ринкову вартість продукції, призначеної для продажу. У листопаді 2007 року Богун отримав завдання встановити ціну на мазут топковий М-100, який мав бути реалізований державою.
Директор відправив три зразки мазуту на аналіз до ДП «УкрНДІНП «МАСМА». Експертиза показала, що масова частка води у зразках становила 8,7%, 10,4% та 13,7%. Цей показник істотно впливає на вартість продукту. Однак результати не задовольнили Богуна. Він надіслав до інституту ще шість зразків – три старих та три нові. При повторному аналізі нові зразки продемонстрували значно вищу вологість: 26,7%, 28% та 25,9%.
Замість проведення додаткових досліджень для з'ясування причин такої різниці, директор звернувся до Київської торгово-промислової палати та експерта-оцінювача щодо вартості мазуту з вологістю 25,9–29,1%. Експерти назвали ціну 500 гривень за тонну. У січні 2008 року Богун підписав договір про продаж 76 339 тонн мазуту ТОВ «Торговий дім «Ресурси» за 38,17 мільйона гривень.
Судова товарознавча експертиза, проведена у 2010 році, встановила, що мазут М-100 з вологістю 8,7–13,7% у листопаді 2007 року коштував 1390 гривень за тонну. Таким чином, ДП «Ресурспостач» продав мазут на 67,94 мільйона гривень дешевше від ринкової вартості.
Зв'язки та схеми
Дослідження показало, що ТОВ «Торговий дім «Ресурси» не був випадковим контрагентом. Засновником компанії був Ігор Максименко з Бердянська Запорізької області, батько Олексія Максименка. На останнього була переоформлена «Баришівська екологічна компанія», якою раніше володіла Світлана Богун, дружина директора ДП «Ресурспостач». Згодом ТОВ «Торговий дім «Ресурси» перейшло у власність Людмили Олійник, на яку оформлена нерухомість у Києві на вулиці Терещенківська, 17. Цю саму нерухомість раніше мала Світлана Богун.
У 2008 році Державне агентство резерву уклало дві угоди на постачання шин для вантажних автомобілів. Перша – з ТОВ «Баришівська екологічна компанія» на суму 40,10 мільйона гривень, друга – з ТОВ «Національно-інвестиційна група «Ресурси» на 28,42 мільйона гривень.
Слідчі встановили, що Богун особисто здійснив службове відрядження на ВАТ «Белшина» у Білорусі, де домовився про закупівлю шин у виробника. Однак білоруський завод продав шини не безпосередньо Держрезерву, а ТОВ «Ресурс-Інвест». Вартість від виробника склала 24,28 мільйона гривень. Далі шини надійшли до «Баришівської екологічної компанії», яка реалізувала їх на державному тендері за 40,10 мільйона гривень.
Аналогічна схема застосована щодо угоди з інвестиційною групою «Ресурси». Тендерна ціна становила 28,42 мільйона гривень, тоді як у білорусів шини коштували 17,70 мільйона гривень. На цих двох контрактах Держрезерв переплатив посередникам 26 мільйонів гривень.
ТОВ «Ресурс-Інвест», яке завозило шини від виробника, належало чоловіку племінниці Богуна. На початку 2000-х років директором цієї компанії був сам Володимир Богун. «Баришівську екологічну компанію» заснували дружина Богуна, Ганна Сіньковська (дружина заступника голови Держкомрезерву Миколи Сінковського) та Борис Новохацький. На момент укладання договору з Держкомрезервом компанія була переоформлена на Олексія Максименка з Запорізької області.
ТОВ «Національно-інвестиційна група «Ресурси» у 2006 році заснували запоріжани Павло Кустов і Зінаїда Кольга, яка була партнеркою Світлани Богун у ТОВ «Промислово-Інвестиційна група «Арсенал». У 2009 році компанію «Ресурси» очолював Олег Зуєв, прописаний у квартирі Богунів у Києві. З кінця 2009 року інвестгрупа оформлена на Людмилу Паніну, також прописану в квартирі Богунів.
Розслідування та його згортання
Зі зміною влади у країні кар'єра Богуна перервалась. У 2010 році слідчі Міністерства внутрішніх справ відкрили справу проти нього за зловживання службовим становищем за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України. Через три роки розслідування справу розглядав Шевченківський районний суд, але обвинувачення було розширено до шести статей: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч.2 ст.28), фіктивне підприємництво, вчинене повторно або таке, що заподіяло великої матеріальної шкоди державі (ч.2 ст.205), привласнення, розтрата або заволодіння майном через зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах або організованою групою (ч.5 ст.191), незаконні дії з документами доступу до банківських рахунків (ч.2 ст.200), відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом організованою групою або в особливо великому розмірі (ч.3 ст.209), та зловживання службовим становищем (ч.2 ст.364).
Однак справа розвалилась у руках прокурора В.Є. Панова та судді В.В. Бугіль. Суддя визнав, що слідство проведено поверхово і неповно, не доведено суму завданої державі шкоди, не названо спільників Богуна, не доведено існування організованої групи. Замість цього у матеріалах були посилання на «невстановлених слідством службових осіб Держкомрезерву».
Роль Миколи Сінковського
Заступник голови Держкомрезерву Микола Сіньковський, як і Богун, походив із Запоріжжя. У 2011 році його засудили до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна за продаж за заниженими цінами підконтрольним йому структурам цінностей мобілізаційного резерву. Від цього контракту держава недоотримала 1,22 мільйона гривень. У 2012 році строк скоротили до 7 років, а у 2013 році його звільнили від відбування покарання. Начальник Бориспільської виправної колонії №119 звернувся до суду щодо звільнення Сіньковського через його тяжку хворобу. Прокурор протестував, стверджуючи, що в слідчому ізоляторі та колонії Сіньковський не звертався за медичною допомогою, однак апеляція була відхилена. Нині Сіньковський на свободі і активно цікавиться державними закупівлями, поширюючи новини сайту «Держзакупівлі. Онлайн» у соціальних мережах. Місце його роботи невідоме.
Цікаво, що слідство офіційно не пригадувало Сіньковському шинну оборудку, у якій фігурувала «Баришівська екологічна компанія» – рідна фірма його дружини та дружини Богуна. Так само слідчі не згадували про Сіньковського у справі Богуна. Така недопитливість дозволила уникнути кваліфікації організованого злочинного угрупування.
Знижування звинувачень
У 2013 році Шевченківський районний суд відправив справу на додаткове розслідування, а Богуна відпустив на підписку про невиїзд. Після цього звинувачення почали змінюватись. Злочини Богуна почали кваліфікувати як службову недбалість за частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу та фіктивне підприємництво за частиною 1 статті 205. Хоча службова недбалість передбачає позбавлення волі від 2 до 5 років, саме ця стаття врятувала Богуна від тюрми.
Оборудки Богуна припали на 2007–2008 роки, слідство розпочалось у 2010 році. За зловживання службовим становищем чи іншими статтями з первинного переліку звинувачень строк давності становив би 10 років. За службову недбалість строк давності удвічі менший – 5 років. Слідчі та прокурори розтягнули справу, передавши її до Шевченківського районного суду лише наприкінці 2015 року, тобто після закінчення строку давності. Суду залишилось лише закрити справу через строк давності, відпустивши Богуна без умовного терміну.
Держава як потерпіла сторона не заявила цивільний позов про відшкодування збитків, а стаття 367 частина 2, за якою судили Богуна, не передбачає спеціальної конфіскації. Таким чином, йому залишилось все майно, яке він мав до арешту.
Повернення активів
Перед закриттям справи у 2015 році слідчий МВС Д.О. Кириченко зняв арешт із грошей і коштовностей, вилучених в будинку Богуна у 2010 році. Мова йшла про 460 тисяч доларів США та 157 тисяч гривень, а також ювелірні прикраси у кількості близько п'ятидесяти найменувань (сережки, персні, підвіски та інші). За даними, отриманими слідством, ці речі виявились особистим майном Світлани Богун. Дружина пояснила походження грошей тим, що у 2007 році продала нежиле приміщення та кілька квартир на вулиці Терещенківська, 17. Дата продажу була суттєвою, оскільки формально це був рік, коли Богун ще не завершив свої афери у Держрезерві.
Цього слідчому виявилось достатньо, щоб через майже п'ять років розслідування повернути гроші Світлані Богун, не акцентуючи увагу на тому, що вона продала нерухомість ТОВ «Промислово-Інвестиційна група «Арсенал», співвласницею якої є вона сама. Слідчий також не переймався тим, що згодом ця нерухомість потрапила у власність запоріжанки Людмили Олійник, на яку нині записано ТОВ «Торговий дім «Ресурси» – компанія, яка викупила мазут у «Ресурспостачу» за заниженою ціною.