У липні 2016 року Міністерство оборони оголосило про закупівлю 28 400 тонн дизельного палива вартістю 399,83 мільйона гривень. Замовлення отримала фірма «ПрикарпатЗахідтранс», яка запропонувала паливо за 14 079 гривень за тонну. Міноборони повідомило про економію 170 мільйонів гривень порівняно з ринковими цінами того часу. Однак розслідування виявило низку питань щодо походження палива та структури угоди.
Початок комерційної пропозиції
Процес розпочався не з ініціативи військових. 3 червня, через тиждень після того як Міноборони за результатами відкритих торгів найняло фірму «Трейд-коммодіті» на поставки палива на 1,25 мільярда гривень, до міністерства надійшла комерційна пропозиція від «ПрикарпатЗахідтрансу». Фірма запропонувала дизель за 13 500 гривень за тонну — на 20 відсотків дешевше від ринкової вартості якісного палива Євро-4 того часу.
Мініст оборони Степан Полторак негайно сигналізував у Кабінет міністрів про можливість закупити паливо значно нижче ринкових цін. Проте виникла проблема: запропоноване паливо було марки Євро-2 та Євро-3, тоді як нові військові машини потребували Євро-4 та Євро-5. Технічний регламент України прямо забороняв використання дизелю Євро-2.
Прем'єр-міністр Володимир Гройсман 1 липня підписав необхідні зміни до техрегламенту, що дозволило військовим закупити паливо нижчої якості. Після цього розпочалася переговорна процедура закупівлі.
Зростання ціни та затримки
19 липня Міноборони опублікувало оголошення про планову закупівлю. Вартість палива змінилась: з 13 500 гривень за тонну ціна підросла до 14 079 гривень за тонну. На партію 28 400 тонн ця різниця становила близько 16 мільйонів гривень.
28 липня військові розпочали переговорну процедуру з «ПрикарпатЗахідтрансом». Однак процес затримався. Державна фіскальна служба на чолі з Романом Насіровим надіслала до Міноборони лист з претензіями до митного оформлення палива. За інформацією видання Oilnews, фіскали висунули питання щодо розмитнення та власності дизелю. Затримка тривала місяць.
22 серпня «ПрикарпатЗахідтранс» офіційно акцептували, 1 вересня укладено остаточну угоду, і розпочалось відвантаження палива військовим.
Проходження палива через російські трубопроводи
Паливо, яке закупила армія, походило з магістральних трубопроводів, по яких через територію України до Європи з радянських часів йшли нафтопродукти з Росії та Білорусі. Трубопровід належав російському державному оператору нафтопроводів «Транснефть».
Після російської агресії у 2014 році прокачка припинилась, коли у трубопроводі залишилось саме те Євро-2. Українські спецслужби тоді повідомили про відібрання контролю над трубопроводом у росіян. Однак у 2016 році з'ясувалось, що трубопроводи залишились у власності «ПрикарпатЗахідтрансу».
У 2016 році «ПрикарпатЗахідтранс» вирішив знову качати російський дизель по Україні. Росіяни тим часом покращили якість свого палива до Євро-4 та Євро-5 відповідно до світового тренду на екологічність. Старе Євро-2 з українських труб потребувало збуту — його не можна було змішувати з новим паливом, а продаж у роздріб займав би багато часу. Фірма звернулась до Міноборони.
Зв'язки через німецьку схему
«ПрикарпатЗахідтранс» є дочірнім підприємством Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів. До 2015 року це товариство належало «Транснефті». Потім російська компанія повідомила про «продаж» своєї української дочірки швейцарській фірмі «International Trading Partners AG».
Номінальним бенефіціаром «International Trading Partners AG» вказано німця Анатолія Шефера. Шефер раніше входив до засновників приватного підприємства «Львівтрейдсервіс», вказуючи адресу у Кірторфі (Німеччина): вулиця Форстхоф, 6. За цією ж адресою у німецьких реєстрах зареєстрований Андрій Полянський.
Полянський у різний час мав частки у кількох фірмах у прикордонних регіонах, пов'язаних з транспортними перевезеннями. Найбільш помітна його директорська посада у фірмі «Керамбуд», яка належить Богдану Козаку та Сергію Медведчуку — брату Віктора Медведчука, який намагається бути посередником між президентом Петром Порошенком та російським президентом Володимиром Путіним.
Таким чином, через німецьку адресу у Кірторфі простежується ланцюжок зв'язків від російського дизпалива до оточення українського кума Путіна.
Питання щодо економії
Міноборони хизувалось економією 170 мільйонів гривень. Військові розрахували її так: тендерна ціна 14 079 гривень за тонну порівняно з ринковими цінами у середині вересня, коли через падіння гривні ціни виросли до 20 000 гривень за тонну.
Однак у липні, коли визначалась ціна закупівлі, якісне паливо Євро-4 котирувалось приблизно до 16 500 гривень за тонну. Паливо марки Євро-2 на українському ринку взагалі не існує через його заборону. Якби військові купили паливо нижчої якості за 1 000 гривень за тонну — мінімальну ціну, за яку його можна було б збути — то замість 400 мільйонів гривень витратили б 28 мільйонів, заощадивши близько 70 мільйонів гривень порівняно з фактичною закупівлею.
Таким чином, заявлена економія 170 мільйонів гривень виявляється маніпуляцією з порівнянням цін на різні якості палива у різні часові періоди.
Процедура закупівлі
Закупівля проводилась за переговорною процедурою. У «Прозорро» не було оприлюднено обґрунтування вибору саме такої процедури. Відомо, що «ПрикарпатЗахідтранс» був єдиною фірмою, яка зголосилась на переговори.
Нова фірма-постачальник «Трейд-коммодіті», яка отримала мільярдний підряд Міноборони наприкінці травня, згодом викликала скепсис через маловідомість на ринку та мізерний статутний капітал. За інформацією видання «Дзеркало тижня», фірма домовлялась з Міноборони про підвищення тендерних цін на підставі довідок «Держзовнішінформу», а потім чекала підйому ринкових цін для отримання необхідної різниці перед тим, як розпочати поставки. Це викликало чутки у волонтерському середовищі про перебої з паливом у військових.