Державне підприємство, пов'язане з впливовими фігурами, програло судовий спір про 23 мільйони гривень за товари, які нібито були доставлені на територію, захопленої російськими військами. Справа розпочалася з договору, укладеного за кілька місяців до окупації, але розвивалася в умовах, які викликають серйозні питання щодо законності операції.
Передумови угоди
27 грудня 2013 року ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» підписало контракт з ТОВ «Грандлайн Груп» на закупівлю запчастин та комплектуючих для тягового складу вартістю 10,63 млн грн. Замовлення розділялось на дві частини: для Джанкойської філії (6,39 млн грн) та Красноперекопської філії (4,24 млн грн). За умовами договору товари мали поставлятися партіями протягом 2014 року відповідно до заявок замовника.
Ціни в контракті виявилися суттєво завищеними. Порівняння з російським ринком показує: у 2015 році втулки продавалися за 660 грн за тодішнім курсом, тоді як закупівельна ціна становила 1716 грн без ПДВ (артикул 1802.00.012) – більш ніж удвічі дорожче.
Поставка в окупований регіон
6 березня 2014 року Верховна Рада Криму проголосувала за приєднання до Росії. Того ж дня, за твердженням позивача, ТОВ «Грандлайн Груп» поставило весь обсяг товарів на Джанкойську філію. 11 березня 2014 року товари надійшли на Красноперекопську філію. Це сталося в момент, коли територія вже перебувала під контролем російських військових формувань.
Договір передбачав, що постачальник повинен привозити товари партіями за заявками замовника, однак весь обсяг був доставлений за два дні. Залізничники стверджували, що вони ніколи не подавали заявок на таку поставку, однак позивач не надав суду копій цих документів.
Передача прав вимоги та судовий процес
30 квітня 2014 року ТОВ «Грандлайн Груп» уступило право вимоги боргу ППФ «Протос». 15 травня того ж року новий кредитор направив листа з вимогою оплати. Коли залізниця не погасила заборгованість, ППФ «Протос» звернулось до суду.
Підприємство захищалось, посилаючись на те, що договір підписав Сергій Пожаров, заступник голови правління, без належних повноважень. Довіреність від 30 жовтня 2012 року, на якій він спирався, закінчилась дією до 30 жовтня 2013 року. Однак суд першої інстанції відхилив цей аргумент, посилаючись на нову довіреність від 29 жовтня 2013 року, видану тодішнім головою правління Степаном Євсюковим. Суд також зазначив, що дії Пожарова були схвалені, коли представники замовника прийняли товар.
Суд не поставив під сумнів справжність договору та інших документів, які позивач подав як доказ виконання угоди. Залізниця звернула увагу на відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товарів, які б підтвердили факт поставки. Суд відхилив цей аргумент, заявивши, що наявність інших первинних документів – видаткових накладних, актів прийому-передачі та рахунків – достатня для встановлення факту операції.
Документи були підписані директором ТОВ «Грандлайн Груп» В'ячеславом Яковлевим та керівниками філій: Остапенко Г.О. (Джанкойська) та Абражан Л.М. (Красноперекопська). Однак копій заявок на поставку, які передбачались умовами договору, позивач не надав. Це означає, що факт звернення державного замовника з проханням привезти товари в окупований Крим так і не був підтверджений.
19 вересня Київський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення про стягнення з ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» на користь ППФ «Протос» суми 23,01 млн грн боргу та штрафу. Касаційний розгляд запланований на 17 жовтня.
Політичні та бізнесові зв'язки
ТОВ «Грандлайн Груп» засновано у 2009 році. Серед засновників були Юрій Вандін (генерал-лейтенант СБУ на пенсії, колишній очільник Головного управління СБУ по боротьбі з корупцією, заступник голови СБУ на початку 2000-х), Ольга Драган, Ігор Мар'їнков та Руслан Харів.
Харів разом з Сергієм Білоусом володіють ТОВ «СПР-груп», яке протягом 2010–2012 років отримало держзамовлень на понад 1 млрд грн, переважно на каналізаційні роботи в Криму. У 2013 році Мар'їнков свідчив у справі проти Юлії Тимошенко. Під час допиту він розповів про свою діяльність у 1990-х роках у Донецьку, контакти з представниками кримінального світу та знайомство з високопоставленими чиновниками.
У 2011 році ТОВ «Грандлайн Груп» перереєстрували у Севастополі. Власником став мешканець Павлограда Василь Круковський, керівником – Олександр Карпов, також павлоградець. Обидва були бізнес-партнерами по нині ліквідованому ТОВ БФ «Углетехпром». Контактний номер залишився київським.
В'ячеслав Яковлев, власник ППФ «Протос», також проживає у Павлограді. Фірма зареєстрована у його квартирі. Яковлев був бізнес-партнером Круковського по нині ліквідованому аграрному ТОВ «Влаар».
Сергій Пожаров, який підписав спірний договір, був членом правління ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з травня 2012 по травень 2014 року. За судовими матеріалами, його звільнили після виявлення нестачі товарів на 1,6 млн грн, але через рік суд поновив його на посаді. Пожаров є співзасновником вінницького ТОВ «Росукрграніт» та київської ТОВ «Східно-Українська компанія». Серед учасників останньої – Андрій Панков, міський голова Краматорська. На парламентських виборах 2014 року Пожаров входив до складу окружної виборчої комісії на Луганщині (№104), представляючи «Партію регіонів».
Степан Євсюков, який у 2013 році очолював правління МППЗТ, у 2016 році був призначений на посаду у ДП «Селидіввугілля» як представник Віталія Кропачова – відповідального за вугільну галузь у групі Ігоря Кононенка. Олександр Кропачов, рідний брат Віталія, працював першим заступником голови правління «Київ-Дніпровського МППЗТ» під час програшу справи у першій інстанції. З серпня цього року обов'язки голови правління виконує Руслан Сек.
Кримінальне провадження та перспективи
Поліція 27 вересня внесла до ЄРДР кримінальне провадження за заявою залізниці щодо можливого службового підроблення спірного договору посадовими особами. Однак розслідування ускладнюється тим, що половина фігурантів перебуває в окупованому Криму.
Судові рішення викликають критику через те, що суд визнав факт поставки на основі підписів на актах прийому-передачі, не вимагаючи інших підтверджуючих документів. Закон дозволяє судді виносити рішення на основі представлених фактів та власного переконання, але відсутність товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товарів та заявок на поставку залишає серйозні сумніви щодо реальності операції.