На Рівненщині виявлена схема, яка демонструє, як державні кошти можуть одночасно служити піару та приватному прибутку без порушення закону. Все почалося з розпорядження Кабміну про субвенцію на соціально-економічний розвиток окремих територій. Ці гроші витягуються з Державного фонду регіонального розвитку, який за законом повинен отримувати щонайменше 1% бюджету. Однак замість голосування у Верховній Раді, кошти розподіляються рішенням Кабміну серед обраних територій — часто тих, де мажоритарні депутати мають політичні інтереси.
У липні 2017 року народний депутат від «Народного Фронту» Юрій Вознюк залучив понад 20 мільйонів гривень на свій 153-й виборчий округ. З цієї суми півтора мільйона гривень планувалося витратити на дитячі та спортивні майданчики по сільрадах округу.
За два з половиною місяці до офіційного розпорядження, 26 квітня 2017 року, екс-заступник міського голови Рівного Руслан Шевчук та дружина нардепа Зоряна Вознюк створили ТзОВ «Тіволи-Ленд». Основна діяльність фірми — посередництво у торгівлі дитячими та спортивними майданчиками. Шевчук, який є кумом Вознюка, розповідає, що з осені 2016 року планував цей бізнес, об'їздив близько 15 виробників по Україні та домовився про співпрацю з кількома з них.
Перше замовлення за бюджетні кошти надійшло менш ніж за три місяці. Рівненський райвідділ освіти на чолі з Володимиром Пилипчуком (кумом нардепа Вознюка) укладає дві угоди з фірмою Шевчука на понад 50 тисяч гривень у першій половині липня. Начальник відділу освіти Олександр Набочук пояснює, що фірма привернула увагу тим, що була місцевою, включала доставку та встановлення обладнання, і в Рівному не було інших постачальників з такою пропозицією.
Після цього замовлення почали надходити масово. П'ять сільрад, три школи, і далі кількість клієнтів зростала. Усі вони розташовувалися в районах поблизу Рівного. До кінця жовтня оплачена сума замовлень за бюджетні кошти складала 1 мільйон 750 тисяч гривень.
Шевчук розповідає про географію своєї роботи: у червні-травні він об'їздив близько 50 сільрад, розповсюджував каталоги товарів у кожну сільраду області. Логістика габаритних товарів, їх монтаж та встановлення спонукали його зосередитися на найближчих районних центрах — Костопільському, Гощанському, Острозькому та інших.
Сільська голова Великого Житина Людмила Хома, одна з перших замовниць, розповідає, що знайома з Шевчуком понад 10 років (обидва юристи за фахом). Вона розглядала й іншу пропозицію, але вибрала «Тіволи-Ленд» через вищу якість виробів та ширший асортимент. Хома також зазначає, що як голова асоціації сільських рад Рівненського району, її рішення часто слідують інші голови.
Структура власності фірми викликає запитання. Зоряна Вознюк вносить у статутний фонд 800 тисяч гривень, Шевчук — 200 тисяч. Однак у декларації за 2016 рік Зоряна Вознюк не працювала і отримувала лише соціальну допомогу від управління соцзахисту населення Рівненської РДА — трохи більше 10 тисяч гривень протягом року. На запитання про джерело коштів для статутного внеску Зоряна Вознюк у фейсбук-месенджері відповідає, що «статутний внесок у розмірі 800 тисяч тільки заявлений і формується протягом року». На подальші запитання вона не відповідає.
Шевчук підтверджує, що статутний фонд наразі лише формується. Він пояснює розподіл прибутку 80 на 20 на користь Зоряни Вознюк тим, що вона займається документацією та бухгалтерією, тоді як він відповідає за комунікацію та поїздки. На запитання, чи вважає він роботу з документами варною 80 відсотків успіху компанії, він відповідає, що є домовленість про відображення трудового внеску кожного у змінах до статутного фонду. Шевчук також згадує, що ідея такого бізнесу була від Зоряни ще минулого року, і компанія планує розширитися на покриття для майданчиків, огородження та благоустрій.
Майже всі бюджетні замовники розташовані в межах 153-го виборчого округу Юрія Вознюка. Понад половина замовлень на фірму Шевчука-Вознюк зроблена за рахунок коштів державної субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій, які сам Вознюк привів в округ. З 1,5 мільйона гривень, передбачених на встановлення 20 дитячо-спортивних майданчиків, за кілька місяців 75% (близько 1 мільйона 150 тисяч гривень) пішли саме «Тіволи-ленду». На той момент фірма встановила 15 з 20 запланованих майданчиків.
На запитання про те, як його дружина отримала замовлення на понад мільйон гривень, більшість коштів яких походить від субвенції, яку він сам привів, Вознюк відповідає: «Це її приватна справа». Він підтверджує, що знає про каталог фірми в кожній сільській раді, про спілкування з головами сільрад. Вознюк наголошує, що вони проробили колосальну роботу, а ціни фірми конкурентні, навіть нижчі за інші пропозиції. Він також зазначає, що всі об'єкти, створені за його сприянням, оцінюються людьми і беруться на його рахунок репутаційно.
Нардеп підтверджує, що це фактично перша субвенція, залучена ним, де йдеться про кошти на дитячі майданчики, хоч потреба в них назрівала давно. Він не заперечує, що ділився з дружиною інформацією щодо планування бюджету субвенції та потреб сільрад. Вознюк розповідає, що накопичення звернень щодо дитячих майданчиків відбувалося з геометричною прогресією, тому було прийнято рішення виділяти ці кошти. Він також згадує, що фірма отримує й приватні замовлення, не лише бюджетні.
Шевчук запевняє, що про те, що сільради отримали субвенцію на майданчики завдяки Вознюку, він дізнався в кінці серпня — на початку вересня. Він повідомляє, що «Тіволи-Ленд» готується до тендерів, і частину коштів з субвенції, об'єднавши, проводитимуть через тендерні процедури. Вознюк розповідає, що завдяки субвенції закриває близько 20% прохань, які надходять із сіл, і намагатиметься реалізувати більше.
Експерт Реанімаційного Пакету Реформ Анатолій Ткачук розглядає цю субвенцію як системну проблему. За його словами, нардепи не хочуть голосувати за бюджет, поки не отримають грошей для «обласкання» свого округу, і торгуються. У 2017 році Державний фонд регіонального розвитку замість передбачених 7,8 мільярдів став 3,5 мільярдів. Натомість депутати отримали 5 мільярдів, які назвали «субвенцією на соціально-економічний розвиток окремим територіям». По суті, гроші, які мали розподілятися за правилами, почали розподілятися без них.
Ткачук наголошує, що ця субвенція не має законодавчої основи. У законодавстві України немає жодного закону, який би передбачав існування такої субвенції, крім закону про державний бюджет України. У проекті бюджету на 2018 рік такої субвенції немає, але експерт переконаний, що під час голосування депутати знову вимагатимуть собі грошей.
Ткачук критикує неефективність витрачання коштів. Він наводить приклад, коли в одному з районів Вінницької області 7 тисяч гривень спрямували на закупівлю іграшок у дитячий садочок. За його словами, якщо місцеве самоврядування не має таких коштів, його слід замінити. Крім того, за рік іграшки перетворяться на порох, і публічні гроші втратяться. У Львівській області він спостерігав села, де ставлять дитячі майданчики, хоча в одному селі всього 6 хат.
Експерт називає таке виділення коштів депутатською ганьбою. Він розповідає, що під час поїздок у регіони управлінці та голови громад плюються на цю практику, запитуючи, до яких пір вони мають танцювати перед депутатом, щоб отримати гроші, які за законом мали би надаватися за процедурами та правилами. Люди привчилися готувати проекти з чітким початком, кінцем, результатами та впливами. Субвенція розбещує цей процес, спонукаючи звертатися до депутата замість планування.
Ткачук описує спрощену схему складання бюджету субвенції: помічники депутата спілкуються та думають, у якому селі можна отримати підтримку на виборах, і пропонують там щось зробити — наприклад, поставити дитячий майданчик з написом про підтримку депутата. Це створює враження, що це депутатські гроші, а не кошти українських платників податків, що розмиває українську ідентичність.
«Ця субвенція — це зло», — висновує Ткачук. Якби не субвенція, гроші прийшли би за правилами, не так щоб в одному густо, а в другому пусто. Місцеве самоврядування могло би обрати, що їм потрібно більше: дитячий майданчик, ремонт каналізації чи дах школи.
Публіка створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк. Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору, висловлені в ній.