Затримання двох архітекторів у справі про підпал дверей так званого Десятинного монастиря Української православної церкви (Московський патріархат) спонукає розглянути юридичну природу самої будівлі. Аналіз офіційних документів показує: киян влада має кілька законних способів знести цю споруду без судового рішення.
Легалізація через суд
Історія будівлі почалася з рішення Шевченківського районного суду від 15 лютого 2012 року у справі № 2-10218/11 (суддя Ольга Юзькова). Суд визнав право власності Релігійної громади УПЦ МП на малу архітектурну форму — каплицю площею 60 квадратних метрів, яка складалася з трьох зблокованих кіосків.
Однак державна реєстрація права власності, проведена держреєстратором Мінюсту Сіволіним М.Ю. 24 липня 2013 року, містить суттєву розбіжність. Замість малої архітектурної форми площею 60 квадратних метрів у реєстрі з'явилася нежитлова будівля площею 133 квадратних метри. Це означає, що між судовим рішенням та реєстрацією об'єкт змінився докорінно.
Злочин у документах
Порівняння офіційних даних дозволяє зробити два висновки. По-перше, малої архітектурної форми, на яку суд визнав право власності, вже не існувало на момент реєстрації. По-друге, капітальна будівля площею 133 квадратних метри виникла без будь-яких офіційних дозволів на території пам'ятки національного значення.
Департамент архітектури та будівництва Києва встановив факт незаконних будівельних робіт ще у 2012 році. Релігійна громада у суді стверджувала, що проводилися лише ремонтні роботи для усунення порушень пожежної безпеки, однак це твердження суперечить офіційним висновкам ДАБІ.
Цивільний кодекс передбачає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. Релігійна громада ніколи не отримувала земельну ділянку під будівлею, а будівництво офіційно не приймалося в експлуатацію. Отже, право власності не виникло законно, а запис у державному реєстрі з'явився внаслідок кримінального злочину — самовільного будівництва на особливо цінних землях (частина 4 статті 197-1 Кримінального кодексу).
Законні способи знесення
Українське законодавство передбачає кілька прямих шляхів вирішення проблеми. По-перше, в порядку адміністративного судочинства можна скасувати явно незаконну реєстрацію прав на будівлю. Такого позову досі не було подано.
По-друге, експлуатація будівель, не прийнятих в експлуатацію, забороняється частиною 8 статті 39 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Органи архітектурно-будівельного контролю не вживають жодних заходів реагування, хоча будівля явно не має необхідних документів.
По-третє, частина 9 статті 39 того ж закону встановлює, що лише зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат дають право на підключення води, газу, тепла та електроенергії. Будівля використовує електроенергію, але на яких підставах її підключили і чому не відключають — залишається невідомо.
По-четверте, частина 4 статті 376 Цивільного кодексу передбачає, що майно, побудоване самочинно, підлягає знесенню особою, яка його будувала, або за її рахунок. Ніхто не звернувся до суду з таким позовом.
По-п'яте, і це найголовніше, Київська рада та Київська міська державна адміністрація мають особливе право. Згідно з пунктом 12 статті 22 Закону «Про столицю України – місто-герой Київ», вони можуть приймати рішення про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та знесення самовільно збудованих будівель без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного користування. Судового рішення для цього не потрібно.
Прецедент у Києві
Така практика існує у столиці роками. Директор департаменту благоустрою КМДА Дмитро Білоцерковець започаткував знесення бульдозерами різноманітних споруд без судових рішень та рішень Київради. Знесено десятки об'єктів, право власності на які, на відміну від монастиря, було зареєстровано законно.
Дмитро Білоцерковець за цю діяльність отримав місце у Верховній Раді. Жодних наслідків не було навіть за часткове знесення фірмового магазину «Рошен» у липні 2016 року. Хоча такі дії порушують статтю 19 Конституції України, яка зобов'язує органи влади діяти лише на підставі та в межах своїх повноважень.
Питання про затриманих
Стаття 19 Цивільного кодексу дозволяє особам захищати свої цивільні права та права інших від порушень. Самовільне заняття земельної ділянки та самочинне будівництво на території пам'ятки національного значення є порушенням прав кожного громадянина України.
Самозахист має відповідати характеру порушення та його наслідкам. Знесення самовільно побудованого майна розглядається як законний самозахист. Закон не забороняє знесення безхазяйного самобуду — інакше посадовці, які проводили подібні операції, давно були б у в'язниці.
Парадокс ситуації полягає в тому, що влада не лише не чіпає монастиря-самобуду, а навпаки захищає порушення законодавства представниками УПЦ МП. Фактично в центрі Києва, біля залишків фундаментів Десятинної церкви, створено територію, де не діють закони України — своєрідний міні-Ватикан. Таких анклавів в Україні багато, і це явище розглядається як сепаратизм, який нічим не відрізняється від сепаратизму в окупованих районах.