Сергій Горбатюк, начальник Департаменту спецрозслідувань Генеральної прокуратури України, розповів про системні перешкоди, які унеможливлюють притягнення до відповідальності колишніх високопосадовців. Його аналіз виявляє три критичні проблеми: недосконалість законодавства, організаційний хаос у прокуратурі та неспроможність судів.
Законодавчий колапс
Протягом трьох років роботи чинної Верховної Ради до Кримінального процесуального кодексу внесено понад 65 змін. За словами Горбатюка, такий темп реформування створив хаос у регулюванні кримінального процесу. Розгляд клопотань слідчими суддями перебуває в колапсі: щодня суд розглядає від 100 до 200 клопотань, а черги слідчих зростають на тиждні вперед.
Планові зміни, які мають вступити в дію 15 березня, ще більше ускладнять ситуацію. Слідчі судді отримають додаткові повноваження щодо продовження строків досудового слідства, призначення експертиз та розгляду скарг на підозри. Це створює умови для корупційних маніпуляцій: справи можна затягувати або прискорювати залежно від потреб.
Горбатюк наводить приклад із пограбуванням ювелірного магазину Graff у Києві 2014 року, коли працівники прокуратури, міліції та бійці спецпідрозділу «Сокіл» вчинили крадіжку. Вироків за такі зловживання практично немає. Замість покарання винних законодавці намагаються обмежити повноваження слідчих і прокурорів, що не зупиняє злочини, а лише ускладнює розслідування.
Відсутність єдиного центру розслідування
Департамент спецрозслідувань створено у грудні 2014 року та реорганізовано в департамент у червні 2016 року як центральний підрозділ для розслідування злочинів колишніх високопосадовців. Однак керівництво прокуратури передало йому лише частину справ, залишивши інші у Головному слідчому управлінні.
Департаменту передали провадження щодо Клюєвих, Пшонки та його сина, Захарченка, Віктора Януковича, Табачника, Клименка, Азарова (справа «Укртелеком»), а також щодо Олени Лукаш, Азарова-молодшого, Портнова, Лавриновича та інших. На момент передачі більшість справ перебували на початковому етапі розслідування.
Коли генпрокурором став Юрій Луценко, Горбатюк написав йому доповідну записку про важливість єдиного центру розслідування економічних злочинів у контексті розслідування злочинної організації. Цього не зробили. Натомість розслідуванням злочинної організації часів Януковича займаються п'ять підрозділів: Департамент спецрозслідувань, Головна військова прокуратура, Головне слідче управління, Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, та слідче управління у Департаменті міжнародно-правового співробітництва. Вони не координують діяльність, повторюють одне й те саме, викликають на допити одних і тих же осіб, надсилають однакові міжнародно-правові доручення. Це затягує розслідування або взагалі унеможливлює його успіх.
Передача справ як інструмент гальмування
З червня 2016 року Департамент спецрозслідувань отримав справи, які не передали у 2014 році: щодо Олександра Януковича (заволодіння шахтами та кредитування «Всеукраїнського банку розвитку»), «вишок Бойка», справу про неправосудне рішення Конституційного суду, щодо Миколи Злочевського (незаконне збагачення), податкові злочини заступника Клименка. Справи щодо Сергія Курченка, Сергія Арбузова та Раїси Богатирьової ніколи не перебували у Департаменті, хоча питання про це піднімалося.
Проте як тільки Департамент починав розслідувати, справи відкликали. Справу Злочевського передали у червні, а у серпні забрали назад. Генпрокурор Луценко визнав розслідування неефективним через два місяці.
Зі справою «вишок Бойка» сталося подібне. Департамент повідомив, що поки немає підстав для підозри самому Бойку, але розслідування рухається вперед. Після цієї доповідної записки генпрокурор постановою визнав розслідування неефективним. Коли журналіст Сергій Лещенко критикував у ЗМІ відсутність підозри Бойку, прес-секретар Луценка Лариса Сарган опублікувала вирізку з доповідної записки, де йшлося про недостатність доказів, але не опублікувала наступний абзац про те, що Департамент бачить, як досягти результату. У вересні 2016 року справу забрали.
У листопаді 2016 року забрали економічні епізоди щодо Віталія Захарченка (хабар, фіктивні фірми для відмивання коштів). Справу щодо Миколи Присяжнюка про будівлі на Хрещатику також передали, хоча згодом у червні 2017 року Присяжнюку все ж повідомили про підозру.
Справи щодо Сухолуччя та Межигір'я передали у листопаді 2016 року до новоствореного Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями. Ці справи були практично готові до направлення до суду. У справі про заволодіння резиденцією «Межигір'я» повідомлено про підозру Олександру Януковичу, Віктору Януковичу, Едуарду Ставицькому, директору ТОВ «Танталіт» Павлу Литовченку та директору ТОВ «Медінвесттрейд». Резиденція спочатку була переоформлена на «Медінвесттрейд», а потім на «Танталіт». Директор «Медінвесттрейд» виконував номінальну функцію, фактично був водієм, і вже укладено угоду про його засудження.
Горбатюк висловлює обґрунтовані заперечення щодо можливості застосування заочної процедури засудження. Процедура спеціального досудового розслідування не є досконалою і протирічить вимогам міжнародних конвенцій та практиці Європейського суду. На його думку, без якісних змін у цій процедурі фігуранти матимуть шанси добитися визнання вироку незаконним у Європейському суді, і держава матиме платити їм відшкодування. Він написав Луценку доповідну записку з пропозиціями удосконалення, але той передав справу до Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, де не було застережень щодо заочної процедури.
Спеціальна конфіскація також потребує ретельності. Щоб не довелося повертати конфісковані кошти, необхідні докази існування злочинної організації, спільного вчинення злочинів її членами та того, що конфісковані кошти належали саме цим членам. Якщо докази недостатні, висока ймовірність скасування вироку.
Справа Клименка та передача до військової прокуратури
Щодо Олександра Клименка було два провадження: одне стосувалося так званих «програмних підприємств», друге – відшкодування 3,2 млрд грн на фіктивні фірми впродовж 2012–2013 років. У справі про 3,2 млрд Департамент системно працював щодо притягнення винних осіб: спочатку посадовців податкової у Печерському районі, потім у Шевченківському та Солом'янському районах Києва. Було повідомлено 10 підозр, у тому числі директорам фіктивних підприємств. Розслідування переходило до керівництва податковою.
З'явився тиск керівництва ГПУ. Горбатюк писав скарги на дії першого заступника генпрокурора Костянтина Столярчука. Весною 2016 року Департамент все ж повідомив підозри. Керівництво зрозуміло, що з Горбатюком не домовитися, і запропонувало йому очолити прокуратуру Львівської області, від чого він відмовився.
Коли генпрокурором став Луценко, Горбатюк надав йому документи про порушення законодавства керівництвом ГПУ та тиск у справі Клименка. Розповів про перспективи – планували притягти ще мінімум 30–40 осіб. Після наради щодо «майданівських» справ прийшов протокол від 18 травня 2017 року, у якому зазначено, що генпрокурор заслухав стан розслідування справ Клименка та Курченка, визнав їх неефективними і розпорядився передати до Головної військової прокуратури.
На думку Горбатюка, у дійсності цього не було – в протокол внесені неправдиві дані. Департамент оскаржив такі дії, але це не зупинило передачу. Справи забрали до військової прокуратури, на його думку, тому що в обох справах був напрацьований доказовий матеріал для повідомлення про підозри та говорення про успіхи.
Розвал справи Лукаш
Провадження щодо колишньої міністра юстиції Олени Лукаш стосується заволодіння 2,5 млн грн. Повідомлено про підозру 15 особам: міністру, заступникам, головному бухгалтеру, начальникам підрозділів, члену тендерного комітету, спеціалісту, ФОПам та представнику юрфірми. Якби це провадження дійшло до суду і обвинувачені отримали вироки за розкрадання державних коштів, це був би суттєвий посил, що впливав би на дотримання законодавства в міністерстві.
Однак з'явилася протидія з боку Міністерства юстиції: навіть збитків для міністерства вони не визнають і не хочуть бути цивільним позивачем. Гірше того – протидія керівництва Генпрокуратури. Слідчий та прокурор зібрали комплекс доказів, готові йти до суду, але з лютого 2017 року підозра не повідомляється.
Адвокатам підозру може підписати лише генпрокурор або його заступник. Спочатку довгий час підозру не підписував заступник Столярчук, потім куруючий заступник змінився на Анжелу Стрижевську, яка також не приймала таке рішення. Дотягнули до 20 листопада, коли слідчі втратили повноваження, а 14 грудня, напередодні їх відновлення, провадження передали в НАБУ.
Горбатюк вважає, що це зроблено лише для перешкоджання, оскільки НАБУ не може приступити до розслідування. Луценко коментував у ЗМІ, що заступник генпрокурора не бачить достатніх доказів. Однак КПК передбачає, що якщо він не бачить доказів, він має написати процесуальний документ, де вказати, що недостатньо, або підписати підозру, або винести постанову про закриття провадження, поставивши свій підпис. Нічого цього немає. Це мінімум дисциплінарне правопорушення, максимум – кримінальне, оскільки перешкоджає слідчому та прокурору направити справу до суду.
Передача справ до НАБУ та заморозка розслідувань
Понад 30 проваджень щодо колишніх високопосадовців у середині грудня 2017 року рішенням генпрокурора передали з Департаменту спецрозслідувань в НАБУ. 20 листопада 2017 року слідчі прокуратури втратили повноваження щодо розслідування справ, підслідних НАБУ. Однак у зв'язку зі вступом в дію закону про судову реформу 30 листопада стало відомо, що з 15 грудня повноваження слідчих прокуратури відновляться.
Горбатюк написав листа генпрокурору, що ці справи мають залишатися у слідчих, які їх розслідують, інакше розслідування зупиниться. Однак прийшло розпорядження «до виконання». При цьому передача здійснюється вибірково. Якимось чином передаються справи щодо Лукаш та Януковича, а щодо Клюєвих залишаються. У частині заволодіння Межигір'ям передається, а щодо розкрадання державних коштів для будівництва залишається. Щодо Курченка справи не передаються.
У САП та НАБУ, за словами Горбатюка, підготували процесуальні документи щодо повернення справ. Іншого виходу немає. Генпрокурор наче проти. Більше двох місяців розслідування у цих провадженнях не ведеться через недолугість законодавства та примху генпрокурора. Невідомо, коли розслідування буде продовжене, хоча окремі справи мали бути вже завершені.
Судова система як остання перешкода
Без суду покарання не відбудеться. НАБУ та інші органи розслідування хочуть Антикорупційний суд – не стільки антикорупційний, скільки справді незалежний, неупереджений та професійний, що якісно відрізнявся б від багатьох теперішніх судів.
В Україні понад 9 тисяч суддів, з них правосуддя здійснює приблизно половина. Вони перенавантажені, справи розглядаються роками. За таких умов можна затягнути розгляд будь-якої справи.
Справа щодо заволодіння угіддями Сухолуччя направлена до Шевченківського суду з обвинувальними актами щодо колишньої голови Київської ОДА Віри Ульянченко та 14–15 осіб з оточення Януковича, на яких оформлювалися земельні ділянки. Фактично два роки справа в суді без просування. За належної організації такі провадження можуть бути розглянуті за місяць-два, але в цьому режимі розгляд триватиме ще 3–5 років.
Провадження щодо колишнього міністра юстиції Олександра Лавриновича за обвинуваченням у розтраті 8,5 млн грн перебуває в суді з серпня 2016 року. Практично більшість «майданівських» справ знаходяться в аналогічній ситуації.
Кожний суддя, який порушує строки розумного розгляду згідно з п. 2 ч. 1 ст. 106 закону «Про судоустрій і статус суддів», може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Однак шансів на це практично немає. Вища рада правосуддя відповідає, що суддя розглянув за рік 3 тисячі справ, а одну затягнув. Але чомусь в одному випадку суддя розглядає справу за тиждень, а в іншому розгляд тягнеться роками.
Вища рада правосуддя на закиди щодо тривалого нерозгляду скарг має універсальне пояснення: надійшло 12 тисяч скарг, всього 20 тисяч матеріалів на розгляді, розглядають поступово. Коли дійде черга – невідомо. За цей час строки давності притягнення до відповідальності можуть закінчитися.
Вища рада правосуддя, яка має притягати суддів до відповідальності за безпідставне затягування, сама в більшості випадків затягує розгляд скарг. Водночас скаргу судді на втручання у її діяльність Вища рада розглянула та задовольнила за 2,5 місяці, не запросивши навіть на засідання прокурорів та слідчих, чиї дії оскаржувалися.
Так в ручному режимі можна одні скарги на суддів не розглядати місяцями чи роками, а щодо інших суддів, які неугодні, можна й швидше. Суддя, яка прийняла рішення щодо запобіжного заходу Саакашвілі, отримала дисциплінарну справу. Це скарга не щодо цієї справи, а зовсім іншої. Але чому взялися за неї? До скарг Департаменту спецрозслідувань, поданих до ВРП у квітні 2017 року та до ВККС восени 2015 року на суддів київських судів, ще не дійшли. А щодо цієї судді відкрили провадження. 22 грудня 2017 року ВРП відкрила дисциплінарну справу щодо судді Печерського районного суду Києва Лариси Цокол за скаргою, поданою 14 березня 2017 року.
Безвідносно, когось кидають у цю купу і до нього не дійдуть, а кого треба – беруть у ручному режимі. Горбатюк іноді відчуває, що окремі судді впевнені, що їх не покарають за порушення закону, тому йдуть на рішення зі свідомим порушенням закону.
Недавнє рішення щодо одного з колишніх керівників Вищого спеціалізованого суду показує це. Він у розшуку, але перебуває закордоном. Районний суд ухвалив рішення про його арешт. Департамент направляє ухвалу через Інтерпол, а адвокати оскаржують в апеляційний суд, який ухвалу скасовує. Районний суд ухвалював рішення без дозволу Вищої ради правосуддя, оскільки цього суддю у 2016 році Верховна Рада звільнила за порушення присяги. Він уже не суддя, навіть не суддя у відставці.
Слідчий перед зверненням до районного суду написав у Вищу раду правосуддя, чи необхідний їх дозвіл. ВРП відповіла: рішення має приймати районний суд без звернення до ВРП. Однак апеляція скасувала арешт, сказавши, що ВРП має давати дозвіл. Слідчі змушені були звернутися у ВРП, де знову відповіли, що дозвіл не потрібен, звертайтеся в районний суд. За цей час підозрюваний спокійно міг поїхати куди завгодно.
Вплив на майбутнє
Розкрадання державного майна, зловживання, злочини вчиняються не безпосередньо високопосадовцями, а за їх вказівками підлеглими. Справжнє покарання всіх причетних на всіх ланках може зламати існуючі системи розкрадання в міністерствах, відомствах, державних підприємствах.
Якщо у якомусь відомстві за розкрадання держмайна притягнуть до відповідальності всі ланки причетних осіб, починаючи від керівника, то наступного разу, коли надійде вказівка підписати документи на безпідставне відшкодування 100 млн грн, пролунає відповідь: «Я не підпишу, піду в НАБУ, МВС, СБУ, прокуратуру і розповім про ваші вказівки». Так би мовити, щоб іншим не кортіло.
У провадженні щодо Олександра Клименка йдеться про заволодіння 3,2 млрд грн на фіктивні фірми. Якби всю задіяну лінійку причетних податківців направити до суду з запобіжним заходом тримання під вартою й отримати вироки з реальним покаранням, починаючи від районних фіскалів, то жоден наступний умовний Клименко не зможе безкарно наказати відшкодувати ПДВ чи дати розстрочку безпідставно. Натомість результат багатьох угод – це дозвіл робити далі, головне відкласти якусь частину суми й домовитися зі слідчими.