Антимонопольний комітет України видає дозволи на концентрацію — коли одна компанія придбає іншу. Це ключовий механізм запобігання монополізації ринків. Однак практика АМКУ демонструє глибокі суперечності у застосуванні цього повноваження.
Завод, якого не хотів ніхто купувати
Минулого літа Івано-Франківська міськрада придбала на аукціоні Фонду держмайна 99,5% акцій ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» за 33,92 млн грн. Завод розташований на 10 гектарах землі у промисловій зоні міста. На аукціоні не було інших претендентів — жоден олігарх не виявив інтересу до цього активу.
Після покупки виникли проблеми. Пенсійний фонд подав позов про банкрутство заводу, посилаючись на його борги. Однак найнесподіванішим став крок АМКУ.
Фонд держмайна вимагав від мерії отримати дозвіл на концентрацію. Така вимога мала запобігти передачі заводу монополісту. Проте виникає логічне питання: як міська влада, яка не має жодних активів у сфері ремонту локомотивів, може стати монополістом на цьому ринку?
Дохід заводу у 2016 році становив 48,88 млн грн — близько 1,5 млн євро. Закон «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що дозвіл АМКУ потрібен, коли сукупна вартість активів або річна реалізація двох учасників концентрації перевищує 4 млн євро. Навіть якщо додати чисті активи заводу вартістю 25 млн грн, поріг не досягається.
На початку лютого члени АМКУ проголосували за відкриття справи про концентрацію. Це рішення порушило закон — за статтею 24 дозвіл мав видати державний уповноважений без залучення колегіального органу. Замість цього АМКУ натиснув на гальмо, яке блокує оформлення прав мерії на завод на невизначений час. Терміни розслідування про концентрацію законом не обмежені.
Це не перший випадок затягування. Ще у вересні попереднього року мер Франківська Руслан Марцінків скаржився, що комітет блокує угоду, хоча мерія вже сплатила гроші Фонду держмайна. Керівник заводу Руслан Терешко припустив, що «у Фонді держмайна підтверджують, що є вплив ззовні, який їм культурно натякає, щоб вони без висновку Антимонопольного завод не передали».
Франківські джерела повідомили редакції, що «вплив ззовні» може бути пов'язаний з оточенням Ігоря Палиці — нинішнього голови Волинської облради, раніше одного з найвпливовіших менеджерів групи Ігоря Коломойського. Коломойському у Івано-Франківській області належать гірськолижний курорт «Буковель» та нафтопереробний завод у Надвірній.
Уродженцем Франківська є один з найвпливовіших нардепів «Народного фронту» Андрій Іванчук. Він є бізнес-партнером Коломойського у біоетанольному бізнесі через фірму «Техінсервіс». Іванчука та Коломойського пов'язують з придбанням франківського заводу «Карпатнафтохім», хоча дозвіл АМКУ офіційно видано колишньому директору заводу Ілхаму Мамедову.
Іванчук відомий своїм впливом на роботу АМКУ. Раніше він подав законопроект, який може перетворити Комітет на «генератор хабарницького кешу». У 2014 році Іванчук злився з Леонідом Юрушевим і Артуром Гранцем щодо магазинів дьюті-фрі в аеропорту «Бориспіль» без дозволу на концентрацію. Справа могла завершитись мільйонним штрафом за монополізацію. Однак після перепризначення уповноваженого Іванчук отримав штраф лише 102 тис. грн і дозвіл на злиття з 100% ринковою часткою.
Банк для російського забудовника
Російський забудовник Павло Фукс після Майдану отримав український паспорт і розширив свій бізнес в Україні. Йому належать частки в офшорній компанії «Quickpace Limited» разом з біглим Олександром Онищенком, родовища «Голден дерріку» та частка біглого Едуарда Ставицького в «Укрнафтобурінні». Фукс також пов'язаний з землею сина Кернеса поруч з «5 елементом» Петра Порошенка, мільярдним боргом Києва за вагони метро фірмі «Укррослізинг», харківською теплоелектроцентраллю «Есхар» та компаніями «ДВ нафтогазодобувна» і «Девон» з оточення Юрія Бойко.
Для управління такими масштабами бізнесу Фукс вирішив купити «Промінвестбанк» у російського «ВЕБу». Партнером став український забудовник Максим Микитась, який після Майдану розширив обсяги будівництва «Укрбуду» і став депутатом у «Волі народу». Власний банк потрібен йому для управління касою від продажу квартир.
Нацбанк у літку 2017 року відмовив Фуксу і Микитасю через «неподання необхідних і достатніх документів для здійснення перевірки інвесторів». Фукс повідомив, що «відмовився від російського громадянства», але офіційно перестав претендувати на акції банку — його російський бекграунд виявився занадто дражливим навіть після зміни паспорта.
На початку січня 2018 року Микитась без Фукса звернувся в АМКУ за дозволом купити 25% акцій банку. АМКУ розпочав справу про концентрацію. Однак логіка цього рішення незрозуміла: як придбання чверті акцій банку з 3-відсотковою часткою ринку людиною без інших банківських активів може вплинути на конкуренцію?
Дозвіл для російських бізнесменів
Найбільш цинічною є історія з «Чернівціобленерго». У лютому 2017 року АМКУ швидко видав дозвіл на придбання понад 50% акцій обленерго ТОВ «ВС Енерджі Інтернейшнл Україна».
Офіційно бенефіціарами компанії вказані громадяни Латвії Артурс Альтбергс, Валтс Вігантс, Віліс Дамбінс та німці Марина Ярославська і Олег Сізерман. Насправді угрупування контролюють російські бізнесмени Михайло Воєводін, Євген Гінер та Олександр Бабаков. Останній був віце-спікером російської Держдуми і голосував за приєднання Криму до Росії.
АМКУ не запросив у СБУ, Службі зовнішньої розвідки та РНБОУ інформацію про реальних бенефіціарів. Інакше йому могли б повідомити, що Марина Ярославська — дружина Гінера, а Юлія Гінер їздить на скачках на коні, який належить Ярославській.
Дозвіл засвідчив, що АМКУ не бачить проблеми у володінні одним угрупуванням майже десятком обленерго, яких в Україні менше 30. Водночас придбання одного заводу та чверті одного з сотні банків розцінюються як загроза конкуренції.
Це означає, що при певних зусиллях заявник може вирішити своє питання про концентрацію в АМКУ, яким би надуманим і протизаконним воно не виглядало. Державні уповноважені іноді дозволяють собі стрибати по межам дискреції, переходячи у незаконну тінь колегіальної безвідповідальності. В Україні поки що мало фахівців, які не тільки можуть, але й хочуть оцінити масштаби беззаконня у цих справах.