У квітні 2011 року дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз України» «Чорноморнафтогаз» придбало морську бурову установку за 400 млн дол. у британської фірми. У тендері брали участь лише дві компанії, номінальними власниками яких були латиський юрист і латиський бомж. Переплата становила близько 150 млн дол. Через півроку «ЧНФ» придбала другу установку також за 400 млн дол. з аналогічною переплатою, цього разу у підприємства «Ризька судноверф".
Генеральна прокуратура України провела розслідування, яке встановило коло осіб, причетних до крадіжки. На прес-конференції генпрокурор Юрій Луценко розповідав про вкрадені кошти, однак його промова містила суттєві неточності. Практично всі факти логічно поєднувалися лише з другою установкою, проте в промові постійно з'являлися згадки й про першу вишку. Оскільки в оголошеному списку підозрюваних самого Юрія Бойка, екс-міністра палива та енергетики, не виявилося, багато хто дійшов висновку про необґрунтованість попередніх звинувачень на його адресу.
Луценко повідомив, що вкрадено було близько 300 млн дол. — по 150 млн при кожній купівлі. Розподіл коштів, за його словами, був таким: 95 млн дол. — Януковичу, 25 млн — екс-голові «Нафтогазу» Бакуліну, 15 млн — власнику Ризької судноверфі Мельнику, по кілька мільйонів різним людям із НАКу та «Чорноморнафтогазу". Однак про іншу половину вкрадених коштів на прес-конференції не було сказано жодного слова.
Моніторинг Реєстру судових рішень показав, що всі рахунки, щодо яких ГПУ попросила про міжнародну допомогу, стосуються лише однієї бурової установки. Під час прес-конференції Луценко навіть сказав, що слідство довело крадіжку лише 144 млн дол., що суперечить попередньому твердженню про 300 млн дол.
Головним свідком обвинувачення виступив екс-голова правління «Чорноморнафтогазу» Олександр Кацуба, який, за словами генпрокурора, сплативши 130 млн грн відступних до бюджету, уникнув тюремного покарання. Однак слідство містило численні фактологічні неточності. Луценко стверджував, що реальна ціна першої вишки була 210 млн дол., а другої — 179 млн. Насправді ці установки були придбані через норвезькі посередники Seadrill та Standard Drilling, через що ціни виросли до 248,5 і 220 млн дол. відповідно.
Слідство випустило з поля зору норвезьку Seadrill — одну з найбільших світових фірм у цьому бізнесі, власник якої є найбагатшим громадянином Норвегії. Також не було опитано американську Hulliburton, яка свого часу видала висновок про можливість коштування установки в 400 млн дол. З усіх журналістів, які займалися темою буровиків, не був допитаний жоден, включаючи авторів матеріалу «Вишка для Бойка" та Наталію Седлецьку, яка випустила цикл передач про бурові установки на TVi.
Підозри по вишці визначені Януковичу, Арбузову, Мельнику, Бакуліну та групі товаришів із «Нафтогазу" і «ЧНФ». В Україні нікого з них немає. Особливо яскраво виглядає у цьому сенсі Арбузов. За версією слідства, він винний у тому, що, будучи головою НБУ, закачав у статутний фонд «Нафтогазу" суму, достатню для купівлі двох вишок. Однак у документах ГПУ, розміщених у Реєстрі судових рішень, описується операція, в якій брали участь Міністерство палива та енергетики України, НАК «Нафтогаз України", Міністерство фінансів України та Національний банк України. Бойко був на той час міністром палива та енергетики, Арбузов — головою НБУ. До числа злодіїв потрапив лише один, хоча операція була одна на всіх.
Два тижні до прес-конференції Луценка начальник департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк розповів редакції, що фактів, які свідчать про корупцію Бойка, немає. Він повідомив, що ГПУ писала доповідну записку про те, що на той момент підстав говорити про підозру Бойку не можна, але слідство рухається. Однак після того, як ця доповідна записка зайшла до генпрокурора, той постановою визнав розслідування неефективним, не читаючи справи. Пізніше, коли депутат Лещенко критикував відсутність повідомлення про підозру Бойку, ГПУ опублікувала вирізки з доповідної записки, де йшлося про відсутність документів, підписаних самим Бойком. Однак наступний абзац про те, що слідство бачить, як досягти результату, не опублікували. У вересні 2016 року справу забрали.
Перший текст про «вишку Бойка" опублікувало видання DT.UA. Через кілька днів після його виходу під час зустрічі президента Януковича та керівників українських ЗМІ він розповів головному редактору DT.UA Юлії Мостовій, що прочитав статтю і віддав її на перевірку голові МВС Могильову. МВС усе підтвердило, заявивши про відмивання 140–150 млн дол. Президент пообіцяв розібратися з Бойком, але трохи пізніше, оскільки той був потрібен у переговорах з Росією по газу. «Розбірки з Бойком" при Януковичі закінчилися купівлею другої вишки з тією самою корупційною дельтою, але зі зміненими рахунками одержувачів.
Другий текст DT.UA про купівлю другої установки закінчувався висновком, що якщо після першого тендера президенту кладуть результати перевірки з доказовою базою, а після цього не тільки нічого не змінюється, а й відбувається наступна ідентична купівля, то це вже не «вишка Бойка". Акценти змінилися тому, що між купівлями двох вишок відбулися деякі події. За словами численних очевидців, реальна маржа при купівлі першої вишки стала неприємним одкровенням для президента.
Одразу після того, як паливне міністерство очолив Ігор Насалик, нафтогазовим ринком рознеслася чутка про схему легалізації захоплених Росією вишок. За згодою України установки мали потрапити або в оренду неросійському підприємству, або в новостворене спільне підприємство. Бюджет починав отримувати якусь плату, приватні кишені — основний прибуток, а Крим — газ. Пізніше обриси цієї схеми знову проступили на прес-конференції Луценка. Йшлося про передачу вишок в Агентство з управління активами та обіцянку генпрокурора незабаром ці вишки продати. Сам Луценко зізнався, що розуміє: ціна буде не надто високою. Замість того, щоб відокремити вишки в європейському судовому провадженні від великого «кримського позову" і повернути їх через рік-два зі штрафами та відсотками, бурові установки в черговий раз стануть поживою для осіб, причетних до їхньої історії.