Енергетична криза, яка охопила Одесу в останні дні, стала наслідком масованих атак на критичну інфраструктуру. Проте проблема глибша за поточні відключення світла. Протягом років російської агресії регіон залишався вразливим до ударів шахедів, хоча існували відомі способи захисту, які так і не були застосовані.
На енергооб'єктах Одеської області можна було встановити металеві конструкції — той самий метод, який уже давно використовується в Росії для захисту об'єктів від українських дронів. Такі захисти вибухають на відстані кількох метрів від цілі, мінімізуючи пошкодження. За оцінками, вартість металевих конструкцій на одному об'єкті становить мільйони гривень — суму, яка не порівнюється з масштабом збитків від знищення енергосистеми.
Аналогічна ситуація з мостами через Затоку, що з'єднують Бессарабію з материковою Одещиною. Ці переправи критичні для постачання палива в порт Ізмаїла та подальшого транспортування в Україну, а також для доставки продовольства та ліків на ізольовану територію. За чотири роки війни на них так і не встановили елементарного захисту з металоконструкцій. Будівельники захищали об'єкти як могли, але ресурсів і людей було недостатньо, а державна влада взялася за захист підстанцій обленерго лише восени 2024 року — наприкінці четвертого року конфлікту.
Проблема полягає не в технологіях чи організаційних складнощах. Це питання пріоритизації видатків. Замість концентрації ресурсів на критичній інфраструктурі, державні та місцеві органи влади Одеської області протягом вторгнення активно освоювали мільярди на тилові цивільні проекти. Тисячі будівельників під керівництвом сотень чиновників працювали на об'єктах, які не впливали на виживання регіону під час війни.
Переліки найбільших будівельних тендерів 2024–2025 років демонструють масштаб цього перерозподілу. Влаштування майданчику для стоянки транспортних засобів і відпочинку учасників дорожного руху на дорозі М-15 Одеса–Рені (км 307+070) коштувало 179 млн 460 тис. гривень. Замовником виступила Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області.
Реконструкція будівель комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок №5» у Одесі (вул. Маршала Говорова, 28) обійшлася в 175 млн 249 тис. гривень. Управління капітального будівництва Одеської міської ради курувало цей проект.
Ремонтно-реставраційні роботи хірургічного павільйону комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» (вул. М'ясоєдовська, 32) потребували 167 млн 938 тис. гривень. Капітальний ремонт берегоукріплення від будівель по вул. Новобереговій, 90/51 до будівлі на пляжі Аркадія, 10 у Одесі коштував 166 млн 900 тис. гривень.
Нове будівництво шкільної їдальні на 90 посадочних місць та укриття у селищі Таїрове Одеського району обійшлося в 163 млн 849 тис. гривень. Замовником була Таїровська селищна рада. Реконструкція Біляївського ліцею №3 з прибудовою приміщень (м. Біляївка, вул. Садова, 13) потребувала 155 млн 30 тис. гривень.
Ремонтно-реставраційні внутрішні оздоблювальні роботи Валіховського корпусу літери «М» комунальної установи «Міська клінічна інфекційна лікарня» (вул. Пастера, 5/7) коштували 148 млн 634 тис. гривень. Реконструкція закладу дошкільної освіти (ясла-садок) у селищі Раухівка Березівського району обійшлася в 145 млн 15 тис. гривень.
Капітальний ремонт Одеської загальноосвітньої школи №61 (вул. Академіка Воробйова, 20/1) потребував 120 млн 274 тис. гривень. Нове будівництво споруди подвійного призначення з властивостями ПРУ на території Маяківського ліцею коштувало 117 млн 435 тис. гривень. Реконструкція будівлі ОЗОШ №39 I–III ступенів (вул. Успенська, 20) обійшлася в 100 млн 999 тис. гривень.
Капітальний ремонт з утеплення фасаду та заміною віконних блоків комунального підприємства «Балтська багатопрофільна лікарня» коштував 100 млн 498 тис. гривень. Реконструкція будівлі Арцизького ліцею № 5 з початковою школою та гімназією потребувала 98 млн 951 тис. гривень.
Нове будівництво споруди цивільного захисту у «Вилківський заклад загальної середньої освіти №1» обійшлося в 45 млн 725 тис. гривень. Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку, пошкодженого внаслідок російської агресії, за адресою вул. Топольна, 2 у Ізмаїлі коштував 35 млн 854 тис. гривень. Ремонт будинку за адресою вул. Придунайська, 111 у Ізмаїлі потребував 32 млн 301 тис. гривень.
Капітальний ремонт фасаду триповерхового навчального корпусу літер «А» у Ізмаїлі (проспект Миру, будинок 15) коштував 19 млн 874 тис. гривень. Замовником був Дунайський інститут національного університету «Одеська морська академія». Проведення заходів з енергозбереження і енергоефективності будівлі літера «А» Татарбунарського ліцею обійшлося в 18 млн 245 тис. гривень.
Поточний ремонт триповерхового навчального корпусу літера «А» у Ізмаїлі (проспект Миру, 15) потребував 15 млн 961 тис. гривень. Капітальний ремонт харчоблоку Озернянського ліцею Ізмаїльського району коштував 15 млн 139 тис. гривень. Капітальний ремонт приміщень бактеріологічного відділу лабораторного блоку «Ізмаїльська міська центральна лікарня» обійшлося в 14 млн 961 тис. гривень.
Капітальний ремонт покрівлі з утепленням Арцизького опорного закладу освіти №1 коштував 9 млн 679 тис. гривень. Капітальний ремонт харчоблоку Арцизького ліцею №4 потребував 9 млн 507 тис. гривень.
Критерій необхідності будь-якого ремонту під час війни має бути простим: втрата функціональності об'єкту. Якщо лікарня працює, її не потрібно покращувати. Ремонти шкільних харчоблоків можна відкласти — учні можуть приносити їжу з дому. Комфорт і виживання — це питання різного порядку. Той, хто наполягає на зручності, відбирає ресурси зі справді необхідних речей.
Одесити тепер як ніхто розуміють, що справді потрібно. Відповіді органів влади про відсутність повноважень чи неможливість переділити кошти — це виправдання бюрократів, які перебувають у своїх зонах комфорту. Українське законодавство і нормативні акти — це інструменти, які влада могла б швидко адаптувати під справжні потреби військового часу. Замість цього органи влади продовжували витрачати гроші так, ніби війни не було.