Військовий аналітик генерал Річард Барронс, який очолював Командування Об'єднаних сил Великобританії до 2016 року, оцінив хід російської операції на південному напрямку як далекий від первісних планів Кремля. За його словами, російські сили, які прибули з Білорусі на північному напрямку, виявилися менш боєздатними порівняно з елітними військовими підрозділами, що наступали з північного сходу та півдня. Останні мали перевагу коротших ліній постачання та операцій на більш відкритій місцевості, де вони могли повною мірою використовувати свою артилерійську перевагу.
Попри заяву президента Путіна у середу про те, що «спеціальна військова операція» в Україні розвивається за планом, реальність на місцях розповідає іншу історію. Агенція Bloomberg відзначила, що на початку вторгнення 24 лютого російські військові дійсно досягли певних успіхів, вирвавшись з Криму з мінімальним спротивом і протягом десяти днів просунувшись на близько 500 км берегової лінії. Однак цей імпульс швидко вичерпався.
Маріуполь та Миколаїв стали першими серйозними перешкодами на шляху російського наступу. Облога Маріуполя набула рис гуманітарної катастрофи. Міський театр, який сотнями людей використовував як бомбосховище, був знищений у середу. Тисячи мирних жителів втекли з міста протягом тижня. За своїм масштабом та наслідками ця облога може набути символічного значення, подібного до Вуковара чи Сараєво під час югославських воєн 1990-х років, що викликало світову обурення та посилило міжнародну інтервенцію.
На південному напрямку російські військові зіткнулися з невідповідністю між своїми очікуваннями та реальністю. У Херсоні щодня збираються тисячі людей, які протестують проти окупації. У Бердянську натовпи скандували вимоги російським військам залишити місто. 14 березня у Мелітополі протестувальники вступили в сутичку з російськими солдатами, вимагаючи повернення викраденого мера Федорова. Російські прапори так і не з'явилися на цих територіях.
Одеса залишається найбільшим викликом для російського командування. Місто з населенням понад 1 мільйон традиційно мало значну проросійську громаду, що давало Кремлю надію на швидку капітуляцію. Однак міський голова Геннадій Труханов, який мав російський паспорт до 2017 року, публічно засудив російське вторгнення та організував волонтерів для створення оборонних позицій. Жителі міста наповнювали мішки з піском та готували танкові пастки. За оцінкою директорки програм безпеки організації «Українська призма» Ганни Шелест, Росія розраховувала на те, що Одеса добровільно піднесе російський прапор. Замість цього місто готується до оборони, що стало для російського командування як психологічним, так і військовим ударом.
Для досягнення Одеси російським військам потрібно спочатку подолати Миколаїв, а потім пройти решту 130 км. Численні спроби прорватися або обійти місто поки що закінчилися невдачею. Хоча російські десантні кораблі протягом останніх двох тижнів кілька разів збиралися біля одеського узбережжя Чорного моря, ніби готуючись до нападу, морський десант виявляється складним завданням. За словами Шелест, пляжі заміновані та захищені. По досягненні міста російським військам доведеться пробиватися з боєм.
Барронс припускає, що контроль над південним узбережжям Чорного моря залишатиметься головною стратегічною метою Росії, доки тривають бойові дії. Проте він скептично оцінює можливість реалізації первісного плану Путіна щодо України. «Це завдання, яке ніколи не спрацює», – сказав британський генерал. Водночас він висловлює занепокоєння щодо того, наскільки далеко буде готовий зайти розчарований Путін у своєму прагненні контролювати Україну, включаючи можливість застосування хімічної зброї або етнічних чисток.