Соціологічне дослідження, проведене Лабораторією публічної соціології разом із колегами, розкриває складну мозаїку позицій росіян щодо військових дій у Україні. На відміну від кількісних опитувань, які часто критикують за методологічні недоліки, якісний аналіз дозволяє зрозуміти логіку мислення людей, яких зараховують до прихильників «спеціальної військової операції».
Дослідження базується на 134 анонімних глибинних інтерв'ю середньою тривалістю 40–50 хвилин, зібраних з 27 лютого 2022 року до моменту написання матеріалу. З них 30 інтерв'ю проведено з особами, які визначають себе як прихильники військових дій РФ в Україні. Дані збиралися офлайн під час публічних заходів у Москві та Санкт-Петербурзі, у повсякденних контактах інтерв'юерів, а також онлайн через соціальні мережі та метод «снігової грудки».
Проблеми з репрезентативністю опитувань
Кількісні дослідження громадської думки в Росії, проведені ВЦВГД, ФОМ, Russian field, Міняйло та Extremescan, зазвичай показують, що більшість росіян підтримують військові дії. Однак соціальні вчені справедливо критикують такі опитування. Вони вказують на те, що дослідження проводяться лояльними державі компаніями, респонденти в авторитарних режимах схильні вибирати відповіді, які підкреслюють їхнє доброзичливе ставлення до влади, а всі опитувальні компанії стикаються з великою кількістю відмов. Це зміщує результати у бік більшої підтримки державної політики, оскільки в контексті репресій прихильники режиму більш охоче беруть участь у опитуваннях. Найголовніше — кількісні опитування не розкривають, як саме мислять люди та яка логіка їхніх роздумів.
Перший тип: аудиторія державної пропаганди
Серед прихильників військових дій є ті, хто відтворює у своїх міркуваннях кліше російської державної пропаганди. Вони довіряють офіційним російським джерелам інформації і рідко звертаються до альтернативних. Вони виправдовують військові дії необхідністю захистити жителів Донбасу від того, що називають українським «нацизмом» або «фашизмом», і вважають, що українська армія провокує жертви серед цивільного населення, ховаючись у житлових кварталах.
Такі люди готові перетерпіти наслідки санкцій і симпатизують Путіну, готові пробачити внутрішні проблеми країни у важкий період. Однак дослідження виявило цікаву закономірність: чим пізніше з початку війни проводилося інтерв'ю, тим швидше респонденти були готові засумніватися у своїй картині світу. Жінка 52 років з Москви, колишня лікар-пенсіонерка, розповідала, що спочатку дивилася стрими Соловйова та канали «Луна» і «Дощ», але згодом почала порівнювати інформацію і дійшла висновку, що закриття цих каналів було виправданим. Чоловік 44 років з Йошкар-Ола, будівельник, у першому тижні війни припускав, що інформація з офіційних російських джерел може бути неточною, але вважав, що «розвіддані» знає лише уряд.
Другий тип: ідеологічні прихильники імперського проекту
Другу групу складають свідомо мотивовані прихильники імперського проекту. Це люди з імперськими симпатіями та/або націоналістичними поглядами, які мріють про «сильну Росію», яка перемогла б свого «вічного супротивника» — Захід. Їхнє ставлення до зовнішньої політики сформувалося задовго до 2022 року.
Вони не просто виправдовують, але вітають війну, оскільки в їхніх очах конфлікт між Росією та західним світом тривав давно, і ця війна є спробою встановити мир у майбутньому, позбутися того, що вони називають агресивним українським націоналізмом, та повернути східних українців у російський світ. Чоловік 28 років з Москви, фрілансер-відеомонтажер, пояснював підтримку «спецоперації» загрозою російській державності від «навколонацистського режиму» в Україні, накиданого західною зброєю, та необхідністю забезпечити безпеку Росії, яка, на його думку, була причиною приєднання Криму у 2014 році.
Такі люди скептично ставляться до російської ТВ-пропаганди, але швидше тому, що вважають її дурною та неефективною. Вони знають про жертви серед українського цивільного населення, але схильні вважати, що російська армія намагається їх уникати, а ЗСУ займають позиції в житлових кварталах. Чоловік 42 років з Санкт-Петербурга, працівник музичної сфери, говорив: «Можна співчувати, можна переживати, таке інше. Але тут ситуація така, якою є. Війна – це війна. Ця війна продовжується лише тому, що українська сторона хоче її продовжувати».
Санкції їх не лякають, оскільки вони вважають, що вони допоможуть Росії позбутися економічної залежності від Заходу. Вони підтримують зовнішню політику Путіна, але можуть критикувати його внутрішню політику. Немає підстав вважати, що такі люди можуть змінити своє ставлення до війни.
Третій тип: прихильники мимоволі
Третя група складається з людей, які воліли б, щоб війни не було, але оскільки вона почалася, виправдовують її необхідністю відповісти на розширення НАТО на схід. Чоловік 27 років з Москви, діловод, вважав, що за вісім років можна було домовитися дипломатичним шляхом, але визнавав існування загрози НАТО та вважав, що «спецоперація» необхідна для забезпечення безпеки Російської Федерації.
Такі люди скептично ставляться до російської військової пропаганди і не довіряють офіційним ЗМІ. Вони використовують різні джерела інформації, включаючи російські опозиційні та українські медіа. Вони схильні вважати, що війна призведе до економічного занепаду, зубожіння населення та поділу росіян на ворогуючі табори. Чоловік 27 років з Владивостока, виконроб і звукорежисер, турбувався, що люди поділяться на табори, і для нього це означало, що його вважатимуть послідовником «тоталітарного, диктаторського російського режиму».
Ці прибічники можуть одночасно критикувати внутрішню політику Путіна, вважаючи, що всередині країни накопичилося багато проблем.
Четвертий тип: люди з особистими зв'язками з Донбасом
Четверта група складається з людей, які особисто пов'язані з Донбасом або іншими підконтрольними РФ невизнаними республіками. Для них питання «де ви були останні вісім років?» — не пропагандистський штамп, а реальний життєвий досвід. Вони або їхні близькі вже пережили військові дії України щодо непідконтрольного Донбасу, бачили жертви серед мирних жителів і тому їх не шокують нові жертви.
Жінка 28 років з Санкт-Петербурга, перукар з Горлівки, яка переїхала до Москви після 2014 року, розповідала: «Я з Донецька, з Горлівки. Я це все проходила». Вона пояснювала, що люди з Донецька підтримують дії тому, що з 2014 року все це терплять, і їй щодня скидають фотографії, де друзі гинуть.
Такі люди ставляться до чинної російської влади байдуже або навіть негативно, але у критичний момент вибирають її бік, яка може одночасно бути стороною їхніх близьких. Чоловік 34 років з Москви, аналітик, виступав проти анексії Криму і був залучений до опозиційного активізму, але у 2022 році підтримав війну, оскільки його батьки там. Він говорив: «Коли ця психологічна розрядка трапилася, то мені довелося вибирати між своїми переконаннями та між своїми друзями, між усією цією московською художньою опозиційною тусовкою та своїми батьками».
Ці люди мають укорінену в конкретному досвіді, а не в абстрактній вірі надію, що війна може закінчити попередню війну. Закінчення бойових дій на їхній батьківщині — це головна і єдина мета будь-якої правильної, на їхню думку, політики. Похід на Київ як тактичний хід у грі між Росією та НАТО їх не цікавить. Ймовірно, зараз вони бачать, що закінчення війни настане нескоро.
П'ятий тип: підтримка всупереч сумнівам
Одна з найцікавіших категорій — люди, які негативно ставляться до видимих причин, перебігу та наслідків війни, але на пряме питання про підтримку відповідають позитивно. Таких людей у дослідницькій вибірці було небагато, оскільки вони не готові розмовляти про війну і їх важко переконати в інтерв'ю.
Жінка 49 років з Челябінська, працівниця сфери освіти, на початку розмови відкрито висловила підтримку дій РФ в Україні, але відразу обмовилася, що вона «проти війни» і розмірковувала про свою провину у цій війні. Вона говорила: «Я народжена в СРСР, вихована в дусі патріотизму, тому я підтримую свою батьківщину, свою державу, тому що по-іншому я просто не можу. Я проти війни, природно, мені дуже шкода людей, які там страждають».
Така жінка була відкрита до протилежних точок зору і з симпатією ставилася до протестувальників проти війни, але не вірила у можливість змін: «Я вважаю, що це марно. Можливо, знову ж таки, я не права».
Це інтерв'ю ілюструє той факт, що багато росіян сприймають війну суперечливим чином. Вони майже не цікавилися політикою до військових дій. Після їх початку зіткнулися з безліччю протилежних ідеологічних наративів. Вони мають родичів та знайомих в Україні або дітей призовного віку, за яких переживають. Їхні друзі та колеги жонглюють суперечливими фактами. Вони шкодують людей, які гинуть, їхній рівень життя падає через санкції, вони не бачать сенсу в тому, що відбувається — і намагаються його знайти, вважаючи, що війна має приховані, але важливі для країни причини. Вони не мають консистентної думки, яку могли б заміряти опитувальні компанії, проте такі люди виявляються «пораховані» як прихильники війни.
Гендерні та демографічні особливості
Оскільки дослідження базується на якісних інтерв'ю, а не на репрезентативній вибірці, судити про соціально-демографічний склад груп складно. Люди різного віку та соціального становища потрапили до більшості категорій. Однак гендерні відмінності виявилися помітнішими. Серед аудиторії державної пропаганди, людей з особистими зв'язками з Донбасом та тих, хто підтримує війну всупереч сумнівам, траплялися як чоловіки, так і жінки. Водночас шанувальники «російського світу» і ті, хто виправдовує війну геополітичними причинами, були виключно чоловіками серед інформантів дослідження. Це очікуваний результат: це люди без специфічної експертної освіти, але які займають позицію близьку до експертної за результатами самостійного вивчення доступної інформації. Такий підхід властивий чоловікам більшою мірою.
Різноманітність джерел інформації та позицій
Неможливо описати прихильника війни за єдиним набором показників, таких як використовувані джерела інформації, відмова називати те, що відбувається, війною, або підтримка режиму. Якісні інтерв'ю дозволяють побачити, як люди розмірковують на ці теми.
Багато прихильників довіряють російській пропаганді і отримують інформацію з офіційних російських джерел, переважно телебачення. Але не всі. Деякі активно користуються YouTube та Telegram, підписані на безліч каналів і перевіряють українські та російські опозиційні новини. Для частини прихильників — або тих, хто незадоволений тим, що відбувається, але заявляє про підтримку — не брак, а надлишок інформації стає проблемою. Чоловік 34 років з Москви, аналітик, говорив: «У мене переважно Telegram-канали: набір і проросійських, і проукраїнських каналів. Я намагаюся помітити повістку. Я не можу сказати, що українська лінія вирізняється об'єктивністю. Різниці в тому, що мені показують проросійські та проукраїнські канали, я особливо не бачу».
Ті, хто використовує російське телебачення як основне джерело, зазвичай старше людей, які активно користуються інтернетом, і схильні довіряти цій інформації. Але це не означає, що такі люди є «жертвами ТВ-пропаганди». Активні користувачі YouTube і Telegram можуть уникати уваги опитувальних компаній через їхню меншу кількість, але саме вони більшою мірою беруть участь у публічній дискусії про війну.
Деякі прихильники відмовляються називати війну війною. Жінка 72 років з Тюмені, пенсіонерка, говорила: «Ми війну не оголошували. Україна нам, до речі, теж війну не оголошувала. Отже, ми надаємо допомогу ось цим визнаним уже двом республікам. Це не війна, це спецоперація». Інші критикують слово «спецоперація» як непотрібний евфемізм. Чоловік 27 років з Москви, діловод, вважав: «Я гадаю, що називати спецоперацію спецоперацією некоректно. Вважаю, що це відверта війна, бойові дії повномасштабні».
Повсякденне життя та психологічний вплив
Багато прихильників розповідають, що їхнє повсякденне життя з початку військових дій майже не змінилося. Жінка 72 років з Тюмені говорила: «Єдине, що більше новинних стрічок дивимося». Але далеко не всі продовжують жити як нічого. Деякі, як і противники війни, говорять про зміни у повсякденному житті з 24 лютого — про неможливість відірватися від читання новин, про підвищену тривожність. Чоловік 50 років з Москви, математик, розповідав: «Психологічний тиск присутній по-любому. Чітке розуміння, що незрозуміло, чим це скінчиться. Мені вистачило свого часу 2014 року, у мене просто іпотека у доларах була. Зараз не так погано, в рублях тепер, але економічної стабільності не додасться».
Прихильники, схильні розмовляти пропагандистськими кліше, говорять одночасно про симпатію чинній владі та Путіну особисто. Інші критикують внутрішню політику Путіна або її окремі аспекти. Деякі навіть мають досвід опозиційного активізму. Чоловік 42 років з Санкт-Петербурга, працівник музичної сфери, говорив: «Моє ставлення до влади змінюється постійно, виходячи з фундаментального принципу – існує поділ зовнішньої політики та поділ внутрішньої політики. Щодо внутрішньої політики — я дуже критично ставлюся до діяльності нашої влади. Щодо зовнішньої політики — я її повністю підтримую».
Психологія формування позицій
Більшість людей не формують консистентні, несуперечливі думки з питань, що лежать за межами їхнього повсякденного життя та інтересів. Коли їх запитують про таку «думку», вони використовують різні доступні їм «сигнали» — те, що щойно бачили по телебаченню, десь читали, чули від близьких. Когнітивні психологи називають це ефективною роботою психіки, економією ресурсів, необхідних для вироблення ставлення у ситуації нестачі часу чи мотивації.
У цьому сенсі багато людей можуть бути «проти війни» і підтримувати «спецоперацію» одночасно, а їхні відповіді на питання про підтримку можуть змінюватися залежно від політичного контексту, інформаційного середовища та навіть ситуації розмови. Але є серед прибічників і ті, чиє сприйняття подій випливає з тривалих роздумів про історію та геополітику, з формованих поступово поглядів і симпатій — і цей тип підтримки набагато слабше піддається змінам.
Динаміка сприйняття з часом
Поки що складається враження, що динаміка сприйняття війни істотно змінюється разом із її затягуванням. З одного боку, дослідники не помічають, щоб початкова підтримка змінювалася її неприйняттям — прихильники продовжують знаходити виправдання військовим діям. З іншого боку, в останніх інтерв'ю рідше зустрічається безумовна підтримка того, що відбувається, частіше спостерігається готовність допустити сумнів, частіше чуються скарги на нерозуміння причин конфлікту.
Чи може це в якийсь момент призвести до відмови від підтримки, поки що незрозуміло. Однак спроби переконання потенційно сумніваються будуть більш осмисленими, ніж тих, хто цілком упевнений у своїй правоті.
Потреба в серйозному діалозі
Специфіка сьогодення полягає в тому, що необхідно серйозно поставитися до тих, кого записують у прихильники війни. Це означає не розділити з ними їхню віру чи оману, а побачити у них повноцінних людей, співгромадян, із якими необхідно вести серйозний діалог. Тільки так — а не маргіналізуючи цих людей як божевільних фанатиків — можна досягти успіху в тому, щоб донести до них іншу точку зору.
Діалог з прихильниками, необхідний для антивоєнної агітації, повинен враховувати різноманітність підтримок, симпатій та антипатій, оскільки для них можуть працювати різні стратегії переконання. Дуже небагато прихильників відповідають уявленню про них як про обов'язково лояльних Путіну людей, які радісно вітають «операцію» і довіряють офіційним джерелам. Можна бути недавнім опозиціонером і підтримувати війну — і це не обов'язково погана новина, адже такі люди зберігають опозиційну оптику щодо багатьох речей, і з ними можливий діалог.
Дослідження проведено Лабораторією публічної соціології, Іриною Козловою (МАФ) та волонтерами Іриною Антощук, Серафимою Бутаковою, Кірою Євсєєнко, Дарією Зиковою, Надією Кокоєвою, Олександром Макаровим, Ганною Шабановою.