Військові дії на території України спричинили масштабну кризу в глобальній продовольчій системі. Російські атаки на портову та дорожну інфраструктуру країни паралізували експортні можливості, які раніше забезпечували значну частину світових поставок зерна та олії.
Україна як глобальний постачальник
До вторгнення Росії Україна займала ключову позицію у світовій сільськогосподарській торгівлі. На країну припадало 8% світового експорту пшениці, 13% постачання кукурудзи та понад третину торгівлі соняшниковою олією. Щороку Україна експортувала від 40 до 50 мільйонів тон зернових. За даними міністерства сільського господарства, обсяги експорту у березні впали до чверті від лютневих показників.
Країна контролює 30 відсотків світових запасів соняшникової олії та вирощує 4 відсотки світової пшениці. Ці культури широко використовуються як у промисловому, так і в побутовому виробництві продуктів харчування.
Проблеми на місцях
Міністр агрополітики Микола Сольський пояснює складність ситуації: «Є обмеження робочого часу через комендантську годину, а також обмеження на пересування сільськогосподарської техніки через контроль на дорогах». Близько 15 млн тонн кукурудзи, або близько 40% урожаю, залишається у силосах, за словами аналітика сільського господарства у фінансовій компанії Rabobank Майкла Магдовиця.
До вторгнення 90 відсотків сільськогосподарського експорту України вивозилось через Чорне море. Морські блокади перешкоджають як надходженню палива, так і вивезенню товарів. Альтернативні маршрути через Європу потребують часу та ресурсів. «Тепер нам потрібно розвивати новий ланцюжок постачання через Європу. І це не відбувається протягом двох-трьох місяців», — зазначає один із фахівців галузі.
Дефіцит водіїв ускладнює ситуацію. В Україні не вистачає людей для перевезення вантажівок в ЄС, оскільки діє воєнний стан, а більшість чоловіків призовного віку забороняють виїжджати з країни. Це призводить до дефіциту соняшникової олії на закордонних ринках.
Глобальні наслідки
Війна спричинила зростання цін на продовольство у всьому світі. Хліб подорожчав у Північній Африці, рослинна олія — у Південній Азії. Покупці українського та російського зерна шукають альтернативні джерела на міжнародних ринках, що ще більше підштовхує ціни вгору.
Особливо гостро проблеми України з експортом відчуваються в Африці та на Близькому Сході, куди йде більша частина пшениці країни. На Україну припадає 80 відсотків імпорту Лівану. Вона є провідним постачальником для Сомалі, Сирії та Лівії.
Єгипет, найбільший імпортер пшениці у світі, купує майже дві третини споживаної ним пшениці на міжнародних ринках. Він залежить від Росії та України щодо понад 80 відсотків імпортованої пшениці. Після початку війни країна звернулася за підтримкою до МВФ через різке зростання цін на пшеницю, олію та паливо.
Туреччина отримує понад 60% імпортованої пшениці від Росії. У березні продовольча інфляція у країні підскочила до 70 відсотків.
Стратегічна зброя
Українські офіційні особи звинуватили Росію у використанні продовольства як зброї війни. Людмила Денисова, українська уповноважена з прав людини, заявила, що росіяни «хочуть повторити голод не лише в Україні, а й викликати голод у світі». Це твердження має історичне значення для країни, яка втратила мільйони людей через голод, спричинений Радянським Союзом у 1930-х роках.
Під час нападів на деякі українські міста, насамперед на Маріупольський порт, не вистачало продовольства після того, як російські війська блокували доставку товарів першої потреби.
Кейтлін Уолш, директор Центру стратегічних та міжнародних досліджень глобальної продовольчої безпеки, вказує, що Росія завдає ударів по всій сільськогосподарській економіці України, знищуючи поля, сільськогосподарське обладнання, склади, дороги, мости та порти, маючи намір позбавити Україну великого джерела доходів.
Росія є найбільшим у світі експортером пшениці. Колишній президент Дмитро Медведєв назвав продукти харчування своєю «безшумною зброєю». Тепер заступник голови Ради безпеки Росії Медведєв заявив, що Росія не експортуватиме сільськогосподарську продукцію «нашим ворогам».
Матеріал підготовлено на основі статті Джона Ріда, Еміко Теразоно, Олександри Хіл, Сема Джойнера, Дена Кларка та Сема Лернера у Financial Times.