Російське вторгнення в Україну розвінчало міф про військову могутність Кремля. Те, що мало продемонструвати світові відновлення величі Росії після розпаду СРСР, замість цього виявило системну деградацію збройних сил, корупцію та стратегічні прорахунки вищого керівництва.
За два місяці бойових дій російські сили понесли катастрофічні втрати. За даними британського уряду, загинуло близько 15 тисяч військовослужбовців. Знищено щонайменше 1600 одиниць бронетехніки, десятки літаків та флагман Чорноморського флоту. Штурм Києва завершився хаотичним провалом. Натомість Росія захопила лише одне велике місто — Херсон, руїни Маріуполя та частину Донбасу, яку вже окупувала з 2014 року.
Цей результат досягнутий ціною, яка перевищує радянські втрати за десятиліття війни в Афганістані. Західні генерали дивуються масштабу невдачі. Напередодні вторгнення американські спецслужби розраховували, що Київ впаде за кілька днів. Деякі європейські чиновники вважали, що конфлікт протримається лише кілька тижнів. Ніхто не передбачав, що через два місяці місто прийме державного секретаря США Ентоні Блінкена та міністра оборони Ллойда Остіна.
Проблеми, які виявилися в Україні, мають глибші корені. У 2008 році війна з Грузією, хоч і успішна, виявила серйозні недоліки в російській армії. Генштаб Росії нібито десять годин не міг додзвонитися до міністра оборони. Тоді командування визнало: «Неможливо не помітити певного розриву між теорією та практикою». Російські військові витрати з 2008 по 2021 рік майже подвоїлися, досягнувши понад 250 мільярдів доларів за купівельною спроможністю — приблизно втричі більше, ніж у Великобританії або Франції. На озброєння надійшло близько 600 нових літаків, 840 вертольотів та 2300 безпілотників. На московських парадах красувалися нові танки та ракети. Проте більша частина цих коштів була витрачена або вкрадена.
Путін та його вищі командири приховували плани вторгнення від старших офіцерів, що свідчить про руйнівну недовіру. ФСБ повідомила йому, що Україна переповнена російськими агентами і швидко зникне. Це спонукало до дурного рішення розпочати операцію легкоозброєними десантниками, які мали захопити аеропорт на околиці Києва. Поодинокі колони броні просунулися до Харкова, принісши значні втрати елітним підрозділам. Після провалу цього нападу армія вирішила вторгнутися з кількох напрямків, розділивши приблизно 120 батальйонних тактичних груп на безліч неефективних та ізольованих сил.
Тактика доповнювала стратегію: обладунки, піхота та артилерія вели власні роз'єднані кампанії. Танки, які мали б захищатися піхотою, блукали поодинці, щоб їх підхопили в українських засідках. Артилерія, опора російської армії з царських часів, хоч і була жорстоко спрямована на Харків і Маріуполь, не змогла прорвати українські рубежі навколо Києва.
Адмірал Джеймс Фогго, який командував американськими військово-морськими силами у Європі та Африці у 2018 році, охарактеризував російські збройні сили так: «Це не професійна армія. Схоже на купку недисциплінованого зброду».
Кристофер Догерті, колишній планувальник Пентагону, зазначив суть проблеми: «Франція зазнала невдачі, тому що дотримувалася поганої доктрини. Росія зазнає невдачі частково тому, що вона не дотримується своєї доктрини чи основних принципів війни».
Недосвідченість є частиною проблеми. Америка користується військовим досвідом майже безперервно після закінчення холодної війни в Іраку, на Балканах, в Афганістані, Лівії, Сирії. Росія не вела війни такого масштабу проти організованої армії після захоплення Маньчжурії у Японії в 1945 році. Те, що Росія могла зробити в невеликих операціях на Донбасі та Сирії, виявилося складнішим у більших масштабах.
Російські ВПС здійснюють кілька сотень бойових вильотів на день, але все ще намагаються відстежувати та вражати рухомі цілі. Вони сильно покладаються на некеровані бомби, які можна точно скинути лише на малих висотах, підставляючи літаки під вогонь противника. Ізраїльські військові льотчики, які спостерігали за російськими ВПС в Сирії, були здивовані їхньою поганою боротьбою з протиповітряною обороною, виявленням цілей і високошвидкісними вильотами. На одному етапі вони вважали, що участь Сирії в операціях є єдиним поясненням такого низького рівня професіоналізму. Зрештою дійшли висновку, що Росії не вистачає підготовки, доктрини та досвіду.
Проблеми в командуванні та підготовці глибокі. Унтер-офіцери — старші рядові, які навчають і наглядають за солдатами — є основою збройних сил НАТО. У Росії немає аналогічних кадрів. «Забагато полковників і недостатньо єфрейторів», — каже представник європейської оборони. Навчання персоналу є жорстким і застарілим. Путін одержимий другою світовою війною і мало уваги приділяє новішим конфліктам.
Погано навчені та погано мотивовані солдати не пристосовані до складності сучасної загальновійськової війни. Призовники, яких Путін неодноразово і публічно обіцяв не посилати на фронт, опиралися підписанню контрактів, які перетворювали б їх на професійних солдатів. Інші навідріз відмовилися служити. Постраждалі частини включають 106-у гвардійську повітряно-десантну дивізію та її 51-й гвардійський парашутно-десантний полк, які входять до складу елітних десантних військ ВДВ, і 423-й мотострілецький полк, що входить до складу важливої танкової дивізії.
Розчаровані солдати, що харчувалися простроченим пайком, покинули свої машини. Корупція допомагає пояснити, чому російські автомобілі були обладнані дешевими китайськими шинами, а отже застрягли в українській багнюці. Це також може пояснити, чому так багато російських підрозділів опинилися без зашифрованих радіоприймачів і були змушені покладатися на незахищені цивільні замінники або навіть на українські мережі мобільного зв'язку. Це, у свою чергу, могло спричинити загибель російських генералів, оскільки їхні комунікації на передовій було легко перехопити. Україна стверджує, що вбила десятьох російських генералів.
Проте корупція не може бути повною історією. Україна також корумпована, і не набагато менше, ніж Росія: вони займають відповідно 122 і 136 позиції в Індексі сприйняття корупції від Transparency International. Що справді відрізняє їх, так це бойовий дух. Українські воїни борються за виживання своєї країни. Багато росіян навіть не знали, що йдуть на війну, поки їм не наказали йти через кордон.
Підрозділи катували, ґвалтували та вбивали мирних жителів. 18 квітня 64-а мотопіхотна бригада, звинувачена у вбивствах мирного населення в Бучі, була нагороджена Путіним за «масовий героїзм і мужність» і удостоєна честі стати «гвардійським» підрозділом. Жорстокість російських сил в Україні узгоджується з їхньою поведінкою в Сирії. Їхні бомбардування українських лікарень перегукуються з бомбардуванням сирійських медичних закладів.
Еліот Коен з Університету Джона Гопкінса зазначає: «Армії, за великим рахунком, відображають якості суспільств, з яких вони виходять». Російська держава «базується на корупції, брехні, беззаконні та примусі». Кожен з цих стовпів був розкритий російською армією в цій війні.
Індійський генерал у відставці Сайєд Ата Хаснайн, який колись командував збройними силами Індії в Кашмірі, зазначає «некомпетентність Росії в цій галузі», що пов'язана з «зарозумілістю та небажанням слідувати перевіреним часом військовим основам». Група індійських дипломатів і генералів у відставці, пов'язаних з Міжнародним фондом Вівекананда, аналітичним центром, близьким до індійського уряду, нещодавно обговорювала «видиму й жахливу недостатню підготовку» і «серйозну логістичну некомпетентність» Росії. Той факт, що Індія є найбільшим покупцем російської зброї, надає їхньому висновку особливої ваги: «якість російських технологій, які раніше вважалися чудовою, все частіше піддається сумніву».
Оцінка уряду НАТО констатує: «Репутація російських військових була зруйнована, і для відновлення знадобиться покоління. В сучасному складному бойовому просторі він коштує менше, ніж сума його частин». Проте високопоставлений чиновник НАТО попереджає, що ще надто рано робити вичерпні висновки, оскільки війна все ще триває, і обидві сторони пристосовуються.
Майкл Кофман з аналітичного центру CNA визнає, що він та інші експерти «переоцінили вплив реформ… і недооцінили гниття під час Шойгу». Але контекст – це все. Останніми роками сценаріями, які хвилювали планувальників НАТО, були не війни в масштабах нинішньої, а більш скромні операції «кусай і тримай», такі як вторгнення Росії на частини країн Балтії чи захоплення острови, такі як норвезький Шпіцберген. Такі війни можуть розгортатися зовсім інакше, ніж катастрофа в Україні.
Вони розпочали б з вужчого фронту, залучили б менше сил і створили б менше навантаження на логістику. Ні Кремль, ні російський генштаб не обов'язково недооцінять НАТО, як вони помилково відмахнулись від української армії. І якби російський уряд не намагався применшити майбутній конфлікт як «спеціальну військову операцію», він міг би мобілізувати резерви та військовозобов'язаних у набагато більшій кількості.
Відомо, що багато важливих російських засобів, таких як протисупутникове озброєння та передові підводні човни, взагалі не були випробувані в Україні. Географія теж важлива. Хоча російська логістика «жахливо нагадує» стару радянську армію, їхня залежність від залізниць була б меншою проблемою під час нападу на країни Балтії. «Операція, коли вони відкушують шматок території Естонії, цілком в межах їхніх можливостей, — каже військовий логіст Рональд Ті, який читає лекції в Балтійському коледжі оборони в Естонії, — тому що вони можуть досить легко забезпечити це з станцій на залізниці».
Путін використовує військову силу як центральний елемент своєї стратегії, щоб зробити Росію значущою у світі. Росія може бути величезною, але це держава середнього розміру. Її населення – між Бангладеш та Мексикою, її економіка – між Бразилією та Південною Кореєю, її частка у світовому експорті – між Тайванем та Швейцарією. Хоча Росія користується певною симпатією в позаблокових країнах, як-от Південна Африка та Індія, її м'яка сила згасає, що прискорюється через демонстрацію некомпетентності та жорстокості в Україні.
Щоб заповнити розрив між її владою та прагненнями, Путін неодноразово звертався до єдиної сфери, де Росія все ще може претендувати на статус світового класу: до військової сили. За останні 14 років він двічі вторгся в Грузію та Україну, воював у Сирії. Його найманці перебували в Лівії, Центральноафриканській Республіці, Судані, а тепер і в Україні. Путін — глобальний хуліган, одержимий неадекватністю своєї країни. Порівняйте це з Китаєм, який також має амбіції, але досі зміг досягти результатів, використовуючи свою зростаючу економічну та дипломатичну вагу.
Приниження в Україні послаблює останні претензії Росії на статус наддержави. Війна може ще затягнутися, і поки Росія не зможе проводити великі операції деінде. Швидко витрачаються техніка, боєприпаси та жива сила. Відновлення російських сил у повному обсязі та підготовка їх, щоб уникнути помилок в Україні, може зайняти роки. Якщо санкції залишаться, оскільки Путін все ще при владі, для виконання завдання буде потрібно ще більше часу. Російські ракети рясніють західними компонентами. Втеча талановитих росіян обтяжуватиме економіку.
Проте вторгнення в Україну також дає менш втішні уроки. По-перше, це показує, що, переслідуючи цю стратегію, Путін готовий йти на ризик, який не має сенсу для багатьох інших. Подальше падіння російської могутності може призвести до ще більш безрозсудної агресії. Україна також показує, що в майбутніх війнах, якщо російські сили не зможуть перемогти на полі бою, вони будуть вдаватися до звірств. Слабша російська армія може бути ще більш жорстокою.
Зрештою, слабкість може вивести Росію на останню арену, де вона все ще безперечно є наддержавою: хімічна, біологічна та ядерна зброя. З початку цієї війни Путін і його уряд неодноразово розмахували загрозою зброї масового знищення. Путін раціональний, оскільки він хоче, щоб його режим вижив, тому шанси на їх використання, ймовірно, залишаються незначними. Але оскільки у збройних сил Росії закінчуються звичайні варіанти, спокуса ескалації, безсумнівно, зросте.
Повідомлення для широкого світу полягає в тому, що військовий опортунізм Путіна в Україні повинен бути провалений його власними офіцерами та стратегами, які потім можуть стримувати його наступну вперту схему. Тупикова ситуація на Донбасі лише налаштує наступний бій, і він може бути ще більш загрозливим, ніж сьогоднішній. Проте, навіть якщо Путін зазнає поразки, він залишиться небезпечним.
Меседж для НАТО полягає в тому, що альянсу необхідно оновити свою систему захисту від нальотів. Це ґрунтується на ідеї, що спроба Росії відкусити, скажімо, країни Балтії може спершу вдатися, але спровокує більш широку війну, в якій НАТО зрештою виграє. Така оборона пов'язана з ризиком прорахунків і ескалації, які ще більш загрозливі, ніж будь-коли, якщо звичайні сили Росії слабкі. Краще мати велику передову силу, яку Росії було б важко перемогти з самого початку. Найкращий спосіб убезпечитися від Путіна та його гнилої армії – це утримати його від війни взагалі.