← Назад

Як авторитарні режими душать незалежну журналістику без крові

2022-05-03 00:00 · Наші гроші
Бізнес та корпоративні схеми · Енергетика · Земля та забудова · Медіа та свобода слова · Міжнародні зв’язки · Місцева влада · Суди та судова система · Центральна влада

Відкрити оригінал

Парадокс сучасної цензури полягає в тому, що вона стала менш видимою, але не менш ефективною. Хоча кількість убитих журналістів скоротилася з 76 у 2011 році до 46 у 2021 році, це не означає послаблення тиску на вільну пресу. Навпаки, авторитарні лідери просто змінили тактику, виявивши, що контролювати інформацію можна без гучних вбивств.

Нові інструменти контролю

Сучасні режими використовують державне фінансування та закони про захист державної безпеки як прикриття для обмеження свободи слова. Вони часто демонструють видимість плюралізму, дозволяючи деяким незалежним голосам існувати, але одночасно застосовують всю потужність державного апарату, щоб ці голоси залишалися малочутними. Провладні ЗМІ при цьому отримують щедру фінансову підтримку.

Пандемія Covid-19 стала зручним приводом для розширення цензури. У Болівії, Росії та Філіппінах запровадили закони, які карають ув'язненням за поширення інформації, яку влада вважає неправдивою щодо вірусу. Бразилія обмежила доступ до державних даних. Журналісти, які працюють з дому на персональних пристроях, виявилися особливо вразливими до кібератак. За даними дослідження, яке охопило 144 країни, політика пандемії використовувалася для виправдання обмеження свободи преси в 96 країнах.

Фінансова задуха

Глобальні витрати на рекламу, постійні ціни, млрд доларів

Фінансовий тиск став одним із найефективніших способів придушення незалежної журналістики. Традиційна новинна індустрія занепадає з 1980-х років, і сьогодні мало хто платить за друковані газети та журнали, крім літніх людей та невеликої групи ентузіастів. Реклама мігрує в Інтернет, де дуополія Google і Meta контролює половину всіх доходів.

Прогноз консалтингової компанії PwC передбачає, що глобальна газетна реклама, як у друкованому, так і в онлайн-форматі, знизиться приблизно на 20% у період з 2019 по 2024 рік. На цьому тлі уряди можуть завдати критичним медіа серйозної шкоди, просто перенаправляючи рекламні видатки. Вони приховують рекламу від незалежних видань, спонукають приватні компанії робити те ж саме, а потім субсидують більш лояльних конкурентів.

Мексиканський президент Андрес Мануель Лопес Обрадор послідовно скорочував урядовий рекламний бюджет для місцевих ЗМІ, які критикували його. Згідно з аналізом бюджету на 2020 рік, державні видатки на рекламу були сконцентровані на дружніх медіа, причому більше половини офіційних витрат спрямовувалося лише на 10 медіа-груп. В Індії рекламодавці часто бояться підтримувати видання, критичні до правлячої партії.

Захоплення медіа

Інший поширений метод полягає в тому, що режими спонукають своїх союзників-олігархів, які часто залежать від державного патронажу, скуповувати незалежні ЗМІ та перетворювати їх на державні рупори. Це сталося в Росії, Туреччині, Угорщині та інших країнах.

Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан, який прийшов до влади у 2010 році, дозволив своїм союзникам захопити приватні медіа-групи. Деякі з них добровільно передали свої медіахолдинги проурядовій організації Central European Press and Media Foundation (KESMA), яку керують колишні депутати від партії Орбана «Фідес». Цей конгломерат нині контролює понад 500 ЗМІ. На виборах минулого місяця Орбан виграв четвертий термін, багато в чому тому, що громадськість отримує інформацію через контрольовані ним канали. Опозиція майже не отримала ефірного часу, натомість її представляли як маріонеток єврейського мільярдера, який нібито змовляється проти угорського способу життя.

Судові переслідування як зброя

Загроза свободі преси поширюється навіть у країнах Західної Європи, де журналістів загалом поважають. Багаті та впливові люди, які мають що приховувати, виявили, що надмірно суворі закони про наклеп і нечітко сформульовані правила конфіденційності можна використовувати для стримування журналістських розслідувань.

Стратегічні позови проти участі громадськості (SLAPP) — це судові позови, спрямовані не на досягнення справедливості, а на виснаження часу та ресурсів видань. Видання, які не можуть дозволити собі судові витрати, змушені видаляти матеріали і часто припиняють розслідування щодо осіб, які подають на них позови.

Європейська комісія в квітні розробила нові правила, які дозволять журналістам звертатися до судів з проханням вилучити безпідставні справи. Однак у європейських країнах, які відстають від Канади, Австралії та деяких американських штатів у розробці законодавства проти SLAPP, неприбуткові організації виявили близько 570 потенційних таких справ, поданих у період з 2010 по 2021 рік. Хоча цей список не є вичерпним, він вказує на тенденцію: ті, хто подає позови, часто є політиками або державними службовцями, і вони часто цілять у незалежних журналістів.

Цифрова цензура

З переходом журналістики в Інтернет репресивні уряди знайшли нові способи її контролю. Китайський «Великий брандмауер» є одночасно всеохоплюючим і складним, дозволяючи комуністичній партії блокувати майже будь-який контент, який їй не подобається. Інші режими іноді використовують грубіші методи.

Згідно зі звітом Freedom House, опублікованим у середині 2021 року, 20 із 70 країн вимкнули Інтернет у попередньому році, щоб утримувати своїх громадян у невіданні, як правило, під час громадських заворушень. Штати все частіше використовують цифрові засоби для стеження за репортерами. Розслідування показало, що майже 200 журналістів стали мішенями шпигунського програмного забезпечення Pegasus, яке ізраїльська компанія продає урядам по всьому світу.

#свободапреси #цензура #журналістика #авторитаризм #медіаконтроль #цифровацензура #незалежніЗМІ #ІванСпринський #ІванСпринськийРозслідування #ІванСпринськийЖурналіст #ІванСпринськийЖурналістськіРозслідування