Британський уряд активно демонструє свою рішучість у боротьбі з корупцією, оголошуючи про санкції проти більшої кількості осіб, пов'язаних із Володимиром Путіним, ніж будь-яка інша країна. Однак за цією риторикою приховується глибша проблема: Лондон став глобальним центром відмивання брудних грошей, і поверхневих заходів недостатньо для її вирішення.
Проблема масштабна. Національне агентство по боротьбі зі злочинністю консервативно оцінює обсяг відмиваних грошей у Великобританії на рівні 100 мільярдів фунтів стерлінгів (125 мільярдів доларів) щорічно. Хоча корумпований капітал надходить з усього світу, російське награбоване вважається основним джерелом цієї проблеми.
Лондон став привабливим для нечесних капіталів завдяки кільком факторам. Історична відкритість до іноземних інвестицій та міцна система прав власності створили сприятливе середовище. Додатково Британія та її мережа офшорних територій — від Джерсі до Кайманових островів — пропонують фінансову таємницю, яка за глобальним індексом фінансової таємниці робить Британію темнішою гаванню, ніж класичні офшорні центри на кшталт Панами та Ліхтенштейну.
Політична короткозорість також сприяла проблемі. Послідовні уряди намагалися залучити олігархів та їхні мільярди, зокрема через схему «візи інвестора», яка надавала дозвіл на проживання. Економічні вигоди виявилися невеликими та зосередженими в руках вузької групи банкірів та юристів, тоді як витрати виявилися набагато більшими — від підриву репутації фінансового центру до заплямування правової системи.
Уряд обіцяв навести порядок. У 2016 році Великобританія стала першою країною G20, яка запровадила публічний реєстр власників компаній. Результати розчарували: із половини дюжини засуджених за свідоме надання неправдивих даних найбільш помітним був активіст, який видавав себе за екс-міністра. Спроби обмежити офшорні території також були половинчастими — показовим прикладом став скандал із Британськими Віргінськими островами, лідера яких заарештували за звинуваченнями в контрабанді наркотиків та відмиванні грошей.
На цей раз міністри демонструють більшу рішучість. Вони скасували схему візи за готівку, запропонували реформи закону про наклеп, який олігархи використовували для залякування критиків, та прискорили законопроект про економічну злочинність. Останній передбачає підвищення прозорості щодо іноземних власників британської власності.
Але нові закони — це лише половина розв'язання. Справжня проблема полягає у виконанні існуючих норм. Першочергово потрібно посилити нагляд за юристами, які відіграють ключову роль у створенні складних офшорних структур. Етичні стандарти в галузі впали, оскільки все більше адвокатів спокушаються щедрими гоноралами від плутократів. Це створило прогалини в системі саморегулювання. Органу регулювання соліситорів необхідно показати більше рішучості та карати порушників. Найбільший штраф, який він оголосив досі, становив 232 500 фунтів стерлінгів — суму, яку компанія вищого рівня може стягнути з російського клієнта за тиждень роботи.
Другий критичний напрямок — підвищення ефективності державних слідчих та прокурорів. Справи про корупцію складні; грошові потоки заплутані й перетинають кордони. У Великобританії розслідування розподілено між понад 100 агентствами та поліцейськими силами. Їхній сукупний бюджет на боротьбу з транскордонною корупцією становить лише 40–50 мільйонів фунтів стерлінгів — приблизно стільки ж, скільки річна заробітна плата трьох найбільш високооплачуваних гравців футбольного клубу «Челсі» Романа Абрамовича. Органи по боротьбі з корупцією страждають від хронічної нестачі судово-медичних експертів, а прокурори мають бюджет лише для поодиноких справ.
Збереження британської фінансової системи від брудних грошей не потребує революційних ідей, але вимагає серйозних інвестицій. Без них риторика залишатиметься лише словами.