Масштаб руйнувань, завданих російським вторгненням, змушує західні уряди розпочати планування одного з найбільших проектів відновлення з часів Другої світової війни. Чиновники попереджають про складність завдання: відновлення потребуватиме сотні мільярдів євро і виходитиме далеко за межі простого ремонту інфраструктури. Йдеться про повну реконструкцію приватного сектору та глибокі економічні реформи в країні, яка в цьому році може скоротити виробництво на 45% через вісім років тліючого конфлікту.
Економісти Інституту Київської школи економіки під керівництвом Наталії Шаповал почали каталогізувати збитки з другого дня вторгнення. Остання оцінка прямого збитку інфраструктурі досягла 92 мільярдів доларів. Розрахунок загальних втрат, включаючи втрачений економічний потенціал та інвестиції, становить від 500 до 600 мільярдів доларів. Шаповал наголошує на важливості розпочати реконструкцію негайно, щоб захистити функціонуючі частини економіки, інакше довгострокове навантаження на країни-донори буде ще більшим.
Президент Володимир Зеленський окреслив свій підхід до відновлення на донорській конференції у Варшаві, назвавши необхідне фінансування «сучасним аналогом плану Маршалла» з включенням технологій, спеціалістів та можливостей для зростання. Він також запропонував окремим країнам стати меценатами для українських міст чи регіонів. Зеленський наголосив на необхідності прискореного шляху до членства в ЄС через спеціальну скорочену процедуру.
Корупція як перешкода для інвестицій
Доля післявоєнної відбудови залежатиме від вирішення екзистенційних питань, які війна лише загострила: чи зможе українська держава звільнитися від корупції та системи, пронизаної олігархами, і створити справжні тісні відносини з ЄС. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що цілі проекту відновлення ЄС для України включають боротьбу з корупцією та приведення країни до європейських правових стандартів. «Це принесе стабільність і впевненість, необхідні для того, щоб Україна стала привабливою для прямих іноземних інвестицій», — сказала вона в Європарламенті.
Беата Яворчик, головний економіст Європейського банку реконструкції та розвитку, попереджає: «Міжнародне співтовариство та приватні суб'єкти мають величезну готовність інвестувати у відбудову України, але як довго триватиме цей ентузіазм, залежатиме від того, які гроші будуть правильно витрачені». Вона підкреслює, що найскладнішим аспектом є відновлення інституційної бази, оскільки до війни Україна не була взірцем з точки зору бізнес-середовища чи якості інституцій.
Міністр фінансів Сергій Марченко визначив безпосередні пріоритети: ремонт мостів, вікон, відновлення постачання електроенергії та води в постраждалих містах. Однак він наголосив на необхідності подумати про економічний вибір країни та інституційні реформи, особливо антикорупційні гарантії та зміцнення верховенства права. «Тепер питання не лише в грошах. Це питання принципів», — сказав він.
Проте Юрій Городніченко, професор економіки в Берклі, попереджає про проблему: Україна в минулому не виконувала своїх обіцянок в обмін на міжнародну фінансову підтримку. Європейська Рахункова палата у вересні зазначила, що незважаючи на неодноразові зусилля ЄС щодо покращення верховенства права в Україні, «велика корупція та захоплення держави є ендемічними в Україні: перешкоджаючи конкуренції та зростанню, вони також завдають шкоди демократичному процесу». Городніченко додає: «Сподіваюся, цього разу буде інакше. Але реальність така, що наші інституції досить слабкі. Тому нам потрібен зовнішній якір», як-от можливість вступу до ЄС.
Українські політики наголошують на важливості відбудови, яка не диктуватиметься з-за кордону. Депутат Дмитро Наталуха, який очолює комітет з питань економічного розвитку, каже, що моделлю має бути не спонсорство, а «належне партнерство». «Ми не хочемо бути чорною дірою для фінансів та капіталу», — каже він. «Ми не нація, яка хоче стати всесвітнім жебраком».
Пошук джерел фінансування
Над дискусіями про стратегію відбудови висить базове питання: звідки візьмуться гроші. Чиновники стверджують, що багатосторонні кредитори, такі як Світовий банк, МВФ та ЄБРР, будуть активно залучені. Але їхні ресурси обмежені через конкуруючі вимоги в усьому світі.
США вирізнялися масштабами обіцяної підтримки. Президент Джо Байден попросив Конгрес санкціонувати економічну допомогу Україні на 8,5 мільярдів доларів у рамках пакету в 33 мільярди доларів для країни — понад 14 мільярдів доларів, затверджених місяцем раніше.
Чиновники в Брюсселі обговорюють шляхи залучення коштів, які перевищують ці суми. Ідеї включають новий раунд спільної емісії боргу ЄС для підживлення реконструкції, потенційно за зразком зусиль зі збору коштів для відновлення ЄС після Covid. Фон дер Ляйєн сказала Європарламенту, що «амбіційний пакет відновлення» буде необхідний, щоб залучити як масові інвестиції, так і реформи. Він міститиме систему етапів і цілей для гарантування отримання грошей, повторюючи підхід програми запозичень на 800 мільярдів євро NextGenerationEU, створеної для допомоги відновитися після пандемії.
Пов'язане з цим питання — чи потрібно буде Україні реструктуризувати власні зовнішні борги. Марченко наполягає на тому, що виплата боргів є пріоритетом, оскільки уряд хоче зберегти доступ до місцевих та міжнародних ринків капіталу. Але багато аналітиків вважають реструктуризацію українського боргу скоріше питанням коли, а не чи.
Репарації від Росії
ЄС та його союзники активно розглядають, як змусити Росію зробити свій внесок у відшкодування частини збитків. Усвідомлюючи, наскільки далеким здається будь-яке уявлення про репарації за війну, ЄС і США шукали способи конфіскації російських активів.
Вашингтон і Брюссель розглядають конфіскацію та продаж активів російських олігархів, які підпадають під санкції, хоча юридичні перешкоди є грізними, і будь-які доходи будуть меншими через зусилля з відновлення.
Іншим варіантом є пошук валютних резервів російського центрального банку, які були заморожені невдовзі після вторгнення. Вони забезпечують набагато більш прибуткову мету, враховуючи сотні мільярдів євро. Жозеп Боррель, головний дипломат ЄС, виступає за такий курс дій: «Я був би дуже за, тому що це має логіку. Це одне з найважливіших політичних питань на столі: хто буде платити за відбудову України?»
Незважаючи на прецеденти захоплення суверенних активів, включаючи дії США проти центрального банку Афганістану на початку цього року, взяття під контроль російських резервів означатиме новий і запальний відхід, враховуючи суми, про які йдеться.
Уроки з інших конфліктів
У Брюсселі улюбленою аналогією для майбутніх зусиль з реконструкції України є план Маршалла після Другої світової війни. Але чиновники добре усвідомлюють, що існують й інші, менш обнадійливі прецеденти.
Близько 220 мільярдів доларів було витрачено на відновлення Іраку в період з 2003 по 2014 рік після вторгнення США та повалення режиму Саддама Хусейна. За даними Світового банку, найбільший внесок зробив уряд Іраку, а потім США, які витратили 60 мільярдів доларів. Проте звіт Банку за 2019 рік показав, що «вплив реконструкції залишається до розчарування незрозумілим з огляду на виділені ресурси» та був підірваний широко поширеною корупцією.
Аруп Банерджі, директор Світового банку в Україні, каже, що є кілька причин бути більш оптимістичними щодо повоєнних перспектив України, ніж перспектив Іраку. Ключовим з них є те, що країна все ще має «добре функціонуючий уряд» незважаючи на умови війни, а також функціонуючу фінансову систему. Крім того, у країни є уряд, який, за його словами, сповнений рішучості взяти на себе провідну роль і «володіти» остаточним процесом реконструкції.
Скотт Морріс, старший науковий співробітник Центру глобального розвитку у Вашингтоні, зазначає, що будь-які тривалі зусилля з відновлення економіки та інфраструктури будуть можливими лише в середовищі «стабільності де-факто чи де-юре». Однак це не завадило українському уряду почати відбудову в тих частинах країни, де закінчилися бойові дії. В українській економіці триває постійна гонка за відновлення життєво важливих послуг, відновлення житла та збереження виробничого потенціалу.
Одночасно партнери України залишаються зосередженими на забезпеченні її зброєю, гуманітарною допомогою та ліквідністю, необхідною для заповнення фінансового розриву, який оцінюється в 5 мільярдів доларів на місяць.
Для деяких чиновників ЄС навіть розпочати дискусію щодо фінансування реконструкції під час вирування війни ризикує відвернути увагу від набагато більш безпосередніх пріоритетів воєнного часу. Але інші стверджують, що дебати необхідно розпочати зараз — не в останню чергу тому, що обговорення того, у що зрештою може бути перебудована Україна, дає надію країні, опустошеній смертю, руйнуванням і страхом. «Наявність світла в кінці тунелю, очевидно, є величезним моральним підйомом для українців, особливо для людей на окупованих територіях», — каже Городніченко. «Відчуття, що майбутнє буде кращим, полегшить пережити ці темні дні».