Мільярдні контракти на безпілотні комплекси, які укладає Агенція оборонних закупівель, залишаються поза межами публічної системи «Прозорро». Замість відкритих тендерів держава укладає прямі угоди з українськими виробниками, що створює умови для маніпуляцій і завищення цін.
За інформацією учасників ринку, наприкінці минулого тижня АОЗ опитувала виробників щодо спроможності виготовити ударні безпілотні авіаційні комплекси, мультироторні дрони та одноразові FPV-апарати на радіозв'язку та волоконно-оптичній лінії зв'язку в надзвичайно стислі терміни — за два місяці у лютому-березні.
Така схема закупівель створює явну перевагу для виробників, які заздалегідь знають про замовлення. Оскільки замовлення запчастин з Китаю займає близько півтора місяця, лише той виробник, який попередньо був поінформований, може встигнути виконати контракт у встановлені строки. Торік за подібною схемою один виробник отримав мільярдні контракти на FPV-дрони, які військові оцінили як дорогі та неефективні.
Проблема виникла через те, що Генштаб і Міноборони у 2025 році не змогли узгодити, які дрони і в якій кількості замовляти на наступний рік. З одного боку, деякі посадовці прагнули дорогих контрактів з максимальною маржею. З іншого боку, військові добре знають рейтинг дронів від команди Мінцифри, де чітко видно, які апарати завдають найбільших уражень ворогу і які саме дрони просять бійці на краудфандингових платформах. Це не високомаржинальні невідомі марки, а перевірені в бою моделі.
У результаті цього конфлікту інтересів планомірні поставки зброї провисли. Новій команді Михайла Федорова тепер потрібно мінімізувати проблему в авральному порядку, щоб запобігти дефіциту дронів на фронті.
За даними редакції, окрім двомісячних контрактів АОЗ найближчими днями повинна провести опитування щодо шестимісячних спроможностей виробників. Це дозволило б підрядникам спокійно планувати закупівлі компонентів і формувати конкурентні пропозиції. Однак якщо таких довгострокових закупівель не буде, залишиться простір для обґрунтованих підозр щодо того, як той чи інший виробник отримав велике швидке замовлення.
Система формування військових потреб залишається непрозорою. Військові підрозділи передають свої потреби в Генштаб, де генерали у співпраці з Міноборони визначають кількість і типи дронів. Ціну встановлює сам виробник, отримуючи висновок від експертної організації про відповідність ціни нормам. Далі до цієї ціни додається 25% офіційно дозволеного прибутку.
Хто приймає остаточне рішення про затвердження контракту, публічно не повідомляється. Однак для мільярдних угод це не можуть бути рішення низових генералів — такі суми є номенклатурою міністра оборони та Ставки Головнокомандуючого.
Комісії, які оцінюють якість дронів, формуються з різних військових фахівців. Це створює можливість для селективного підходу: одна комісія може відмовити дрону у сертифікації за технічними причинами, а інша — видати довідку без запитань «потрібному» виробнику і ніколи не видати «непотрібному», щоб той не отримував контрактів.
За даними редакції, через таку побудову закупівель деякі іноземні донори допомагають ЗСУ в обхід вітчизняної системи. Вони передають гроші напряму українським виробникам саме тих дронів, які користуються попитом у бойових частинах. Попит верифікується не відповідністю документів якимось нормам, а прямими виїздами на фронт і опитуванням військовослужбовців.