Володимир Зеленський мав би визнати провал у захисті енергетичної інфраструктури України і взяти на себе відповідальність за наслідки. Це твердження висловлює Юрій Ніколов, редактор видання "Наші гроші", аналізуючи стан енергетики після років російських атак.
Проблема складається з трьох взаємопов'язаних аспектів. По-перше, розбиті генеруючі потужності та постійно пошкоджені підстанції, які доставляють електроенергію. По-друге, неефективна протиракетна оборона. По-третє, незавершені захисні споруди навколо критичної інфраструктури.
Захист на землі: втрачена можливість
Перший напрямок захисту — знищення ворожих можливостей на його території. Військові проявили креативність з малими дронами, але цього недостатньо. Російський тіньовий флот налічує приблизно 700 танкерів, щотижня в плавання відправляються близько трьох десятків суден, які курсують між Росією та Азією. Арешт чи пошкодження кількох одиниць не вирішує проблему.
За словами Ніколова, виробництво дальнобійних дронів і ракет на десятки мільярдів гривень в останні роки було зосереджено в колі близьких до президента осіб. Це позбавило інших виробників можливості отримувати достатні замовлення для конкуренції. Замість обіцяних минулого року трьох тисяч ракет Україна отримала, за його оцінкою, «найдорожчу промокомпанію фламіндічів».
Діпстрайки від «Файер пойнта», які вважаються найкращими в Україні, виявилися гіршими за шахеди. Минулорічні зусилля розбити російські нафтопереробні заводи привели лише до тимчасового дефіциту бензину в Росії — там все ремонтують і відновлюють.
Протиповітряна оборона: союзники не допомагають
Другий спосіб захисту — збивання ракет і дронів у повітрі. Союзники чотири роки проявляють твердість в одному аспекті: не дають України ракет для ударів по глибинці Росії. Розраховувати на «томагавки» чи «тауруси» — це, за словами Ніколова, «ознака інфантильної деменції».
Найбільший сумарний збиток енергетиці нанесли відносно дрібні удари шахедів. Рік за роком вони пристрілювалися до України. У 2024 році ЗМІ повідомляли про багаторазове збільшення їх виробництва російськими заводами, які отримали китайські компоненти і почали найм іноземних робітників. Вже тоді потрібно було організувати випуск антишахедних дронів.
Однак виробництво зенітних дронів було провалено. Потужніші поставки почалися лише у січні 2026 року, коли енергетика вже «трималась на соплях, ізолєнті і поодиноких захисних спорудах».
Захист залізобетоном: недобудови і економія
Третій спосіб — будівництво захисних споруд. Після перших блекаутів у 2022 році міністр Кубраков і енергетики почали розробляти проекти захисту. Але підряди на захист підстанцій вийшли настільки великими (щонайменше сотня мільярдів гривень), що прем'єр-міністр Шмигаль припинив фінансування напівпідземних споруд, хоча їх будівництво вже почалось. У полях завмерли недобудовані «черепахи», які мали б вмістити великі підстанції цілком.
У 2023 році зосередились на частковому захисті трансформаторів — залізобетонних будівлях з металевими решітками навколо. Однак в Укренерго намагалися максимально зекономити. Ціни будматеріалів зменшили настільки, що будівельники втратили інтерес до роботи — маржу висушили нижче нуля по багатьом об'єктам. Тому зараз є незавершені об'єкти без металевої огорожі, і шахеди пробивають бетон.
До того ж самі шахеди стали потужнішими: якщо раніше вони несли 40 кілограм вибухівки, то тепер майже сотню. Там, де є добудований металевий захист, він справді працює.
В «Укргідроенерго» і «Енергоатомі» ситуація ще гірша. У гідроенергетиків головним підрядником на мільярди гривень обрали житомирську компанію, чиїм найбільшим досягненням до того був ремонт місцевого сміттєзвалища. В «Енергоатомі» пізніше всіх енергетиків почали займатися захистом — лише після того, як сам Зеленський з трибуни ООН заявив про незахищеність атомних об'єктів. За інформацією НАБУ, угрупування, пов'язане з міністром Міндіч, мало намір отримати 15% від вартості захисних споруд.
Політика розслаблення
У загальному сенсі всі ці будівництва були ситуативною реакцією на посилення обстрілів. Державна машина постійно спрацьовувала на розслаблення зусиль. Фінансування зупиняли з розрахунком: а вдруг Путін не вдарить? Крім того, американські чиновники наприкінці президентства Байдена два роки тому організували взаємний мораторій Росії і України на жорсткі удари по енергетиці. Теплі зими також сприяли розслабленості.
Така була державна політика від міністра Галущенка та Єрмака, які тримали Зеленського в комфорті. Одночасно створювалися можливості для корупційних потоків на великому атомному будівництві. Централізовано закопувати гроші в енергоблоки для Хмельницької АЕС, які почнуть давати ток років через десять, виявилось приємніше, ніж будувати децентралізовану енергетику, яка могла б зробити Україну менш залежною від російських ударів.
Тилова політика для виборців
Тим часом продовжувалися ремонти шкіл і лікарень, як ні в чому не бувало. Заміські підстанції невидимі для міських виборців, а цивільні об'єкти в тилу разом з асфальтуванням добре впливають на рейтинги. Це створює у тилових виборців ілюзію відсутності війни.
Основна маса киян, житомирян, дніпровців, львівян чотири роки отримували війну лише через шахедні удари та тимчасові погіршення зі світлом. Залінковані з війною українці отримують похоронки, але статистично таких менше. Тилових цивілів більше в рази, і саме вони визначають результати виборів. Тому виборному президенту і мерам не можна сильно дратувати тилових — треба підтримувати комфортне відчуття далекої АТО на фоні будівництва парків і ремонтів.
Тільки в тиловому Києві Київавтодор за період вторгнення протендерив 15 мільярдів гривень з місцевого бюджету та субвенцій з державного бюджету. Це мільярди на покращення існуючих об'єктів у той момент, коли фактичне населення на території України різко зменшилось. Все це могло б почекати до кінця вторгнення.
Что робити
З описаного діагнозу очевидно, що час по ракетам вже втрачений. З децентралізацією енергетики нехай голова болить прем'єру. По захисту можна хоча б щось зробити.
Вже є досвід, вже працює Агенція відновлення, якій доручили захищати трансформатори залізниці і обленерго. Однак на ринку немає вільних будівельників. Частково через мобілізацію в ЗСУ, але в основному тому, що всі зайняті іншою роботою. Мільярди йдуть на «елітні житлові комплекси» і дороги до курортів.
Верховний Головнокомандуючий під час військового стану має заборонити всі цивільно-тилові будівництва окрім промислових та військових. Всі будівельні компанії мобілізувати на об'єкти, важливі для обороноздатності. Асфальтування траси біля фронту набагато важливіше від тилової дороги — від швидкості автомобіля залежить, чи є шанс втекти від дрона.
Це не означає волонтерську роботу. Мінбудівництво Олексія Кулеби провело необхідну нормативку, в якій визначено, що будівельні фірми можуть призначати нормальні зарплати робітникам з подвійним коефіціентом біля лінії фронту. Прибуток дозволили 15%. Але ціни будматеріалів повинні бути ринковими.
Зараз ситуація така: один замовник замовляє арматуру по 32 тисячі за тону, у другого 41, у третього 60. Треба централізувати закупівлі будматеріалів для однотипних об'єктів, як намагається зробити Агенція відновлення. Центральний закупівельний орган у Держвідновлення вже є, але його роботу блокують урядові конкуренти.
Ціни будматеріалів для цих об'єктів повинні бути відкритими, щоб їх можна було перевіряти. Держвідновлення це вже робить, треба зберегти цей досвід.
Потрібно зробити так, щоб у будівельних фірм просто не було варіантів для ухилення. Щоб тільки для фронту, тільки для перемоги.