Коли російські військові перетнули кордон України 24 лютого, західні держави відповіли санкціями, масштаб яких не мав прецедентів. Проте найбільш руйнівні заходи залишаються найменш помітними для громадськості. Про це пише The Economist.
Приватна авіакомпанія як індикатор
Топ-менеджер однієї з російських авіакомпаній, якого видання називає «Олегом», відчув наслідки санкцій одразу. Протягом днів після вторгнення західні країни заборонили літакам його компанії входити до свого повітряного простору. Одночасно вони припинили експорт до Росії деталей літаків та напівпровідників. Це створило критичну проблему: три чверті комерційного флоту країни походить з Америки, Європи чи Канади, а запчастини необхідні для ремонту.
Аналітики передбачали крах авіаційної галузі ще до літа. Однак авіакомпаніям вдалося ротувати свої літаки, щоб зберегти найприбутковіші маршрути. Але це тимчасовий вихід. Деякі компанії розбирають списані літаки на запчастини. За очікуванням «Олега», через рік чи два багато літаків стануть небезпечними для польотів. Це уповільнене, але невідворотне падіння авіації ілюструє підступну силу санкцій: вони не завдають миттєвого удару, а поступово знищують економіку.
Три типи санкцій
З лютого Сполучені Штати та їхні союзники запустили безпрецедентний арсенал заходів, щоб придушити російську економіку, яка займає 11-е місце у світі за величиною. Мета була амбітною: загальмувати військові дії, спровокувати внутрішні протести та утримати інших потенційних противників, зокрема Китай, від подібних витівок.
Санкції розділяються на три категорії. Перша – заморожування активів кремлівських наближених, що є старою тактикою у новому масштабі. Друга – відсікання від фінансової системи: виключення комерційних банків із Swift та знерухомлення резервів центрального банку на суму 300 млрд. доларів. Третя – всеосяжні заборони експорту, раніше спрямовані проти окремих фірм, а не проти цілої країни.
Європейський союз прийняв сьомий пакет санкцій у липні. Проте хвиля за хвилею обмежень не зруйнувала російську економіку. Натомість, у міру зростання цін на газ, політичні витрати від санкцій для Заходу збільшуються. Це породило питання: чи програє Захід економічну війну?
Олігархи та їхні активи
Найменш ефективними виявилися санкції, які отримали найбільше уваги: внесення до чорних списків наближених до Кремля чиновників. За даними компанії World-Check, 1455 представників російської еліти не можуть відвідувати деякі або всі західні країни, отримувати доступ до свого майна або те й інше.
Заморожені активи включають банківські депозити, цінні папери на ескроу-рахунках у західних банках, заміські котеджі, футбольні клуби, коштовності та яхти, конфісковані поліцією на рів'єрах по всій планеті. Напад на олігархів привабливий для урядів, яким треба показати, що вони щось роблять. Він також дає Росії мало прямих засобів відплати, оскільки західні магнати мають там незначну власність.
Однак більшість активів, проти яких спрямовані санкції, зрештою вислизають із-під контролю. Андерс Ослунд, колишній радник російського та українського урядів, вважає, що з 400 млрд. доларів офшорних активів, заблокованих на папері, на сьогодні заморожено всього 50 млрд. Олігархи ховають скарби за 30 рівнями підставних компаній, зареєстрованих на Кайманових островах, Джерсі та інших гаванях, з відредагованими документами кількома мовами. Інші передають право власності родичам або призначають маріонеток у раду директорів.
Виконання санкцій покладається на приватних зберігачів активів – від швейцарських керуючих до яхт у Сен-Тропі, у яких часто немає ні коштів, ні бажання проводити глибокі перевірки. Великі банки часто відмовляються переказувати кошти від імені підозрілих організацій, якщо вони хоча б на 25% контролюються вказаними росіянами (хоча закон встановлює поріг у 50%). Невеликі фінтех- та криптокомпанії менш старанні, а компанії, які стежать за фізичними активами, часто нічого не знають.
Розбіжності існують і між юрисдикціями. Нещодавно Америка дорікала Швейцарії та ОАЕ за недостатні зусилля щодо виявлення осіб, які ухиляються від санкцій. Незрозуміло, чи дійсно заморожування таких активів ускладнить російську економіку. Більшість олігархів не мають великого політичного впливу. Колишній український енергетичний бос вважає, що Володимир Путін цілком задоволений тим, що вони зменшили оберти.
Фінансові санкції та їхні наслідки
Другий тип санкцій спрямований на нервові центри економіки: комерційних кредиторів та центральний банк. Комерційні банки зіткнулися з ковзаючою шкалою заборон залежно від розміру та близькості до Кремля. Санкції щодо ринку капіталу забороняють західним інвесторам купувати чи продавати облігації чи акції, випущені 19 російськими банками. Десять кредиторів, включаючи два найбільші за активами, були виключені із системи Swift, яку понад 11 000 банків використовують для транскордонних платежів. Двадцять шість банків більше не можуть здійснювати міжнародні перекази в американських доларах.
Дослідження Штефана Гольдбаха та його колег із Бундесбанку показує, що з 1 лютого по 30 квітня призупинення Swift призвело до практично повного краху грошових переказів між виключеними російськими банками та німецькою філією Target 2. Альтернативи свіфту, такі як телекс, незручні та повільні. Заборона на кореспондентські банківські операції також має вплив: долар використовується для розрахунків приблизно у 40% транскордонної торгівлі та служить перевалочним пунктом у багатьох угодах із валютами другого рівня.
Однак фінансові санкції не змогли перекрити більшість платежів. Газпромбанку, який обробляє об'ємні закупівлі російського палива в Європі, як і раніше дозволено використовувати свіфт. Більшість інших платежів проходить легально через дрібніші банки, які залишаються підключеними до мережі. Без доларів обійтися складніше, але Китай щастить більше: обсяги платежів через CIPS, китайський свіфт, зросли з травня до липня. Обсяги торгів у парі юань-рубль на Московській біржі досягли рекордів.
Заморожування резервів Центрального банку Росії у країнах, що становлять приблизно половину від загальної суми його запасів у 600 млрд. доларів, дало неоднозначні результати. Протягом кількох годин після оголошення цього заходу вартість рубля впала більш ніж на 30%. Центральний банк підвищив відсоткові ставки з 9,5% до 20%, що зробило внутрішні кредити більш жорсткими, знижуючи попит і штовхаючи країну до рецесії.
У червні санкції призвели до того, що Росія вперше за більш як сторіччя допустила дефолт за зовнішніми боргами, коли центральний банк не зміг провести платежі на суму 100 млн. доларів США. Однак знадобилося лише кілька тижнів для відновлення курсу рубля, що 25 липня дозволило центральному банку швидко знизити ставки до 8%. Офіційний обмінний курс не відображає справжнього апетиту до валюти: контроль за рухом капіталу залишається чинним. Але це вказує на ваду в первісному плані Заходу. Росія щодня заробляє свіжу тверду валюту завдяки гігантському експорту нафти та газу, що означає, що їй не потрібно брати кредити, роблячи дефолт значною мірою несуттєвим.
Нафта, газ та торговельні обмеження
Торговельні обмеження складаються з двох частин. Дії щодо обмеження доходів від експорту нафти, яка минулого року забезпечила 36% федерального бюджету, отримали більше уваги, ніж заслуговують. Америка більше не імпортує російську нафту, але вона вже мало купувала її. Європейський союз зобов'язався припинити закупівлю сирої нафти з Росії морем у грудні, а переробленої нафти – у лютому. Він уже купує трохи менше: 2,4 млн. барелів на день у липні проти 2,9 млн. до війни.
Проте більшість цих барелів забирають Індія та Китай, хоч і зі знижкою близько 25 доларів порівняно з ціною на нафту марки Brent, яка зараз коштує 101 доларів. Не планується вводити ембарго на російський газ, який найважче замінити і який приносить менше ніж 10% доходів Кремля.
Питання про те, чи заробляє Росія зараз менше, ніж без санкцій, є спірним. Консалтингова компанія Rystad Energy вважає, що через знижку вона втратить цього року до 85 млрд. доларів податкових надходжень від нафти і газу з потенційно можливих 295 млрд. З іншого боку, частково саме загроза західного ембарго утримує світові ціни на нафту на високому рівні. За оцінками Capital Economics, з лютого Росія продає свою нафту за середньою ціною 85 доларів за барель, що вище, ніж 90% часу з 2014 року. І всупереч раннім очікуванням, Росія продовжує експортувати майже стільки ж нафти, як і в останні роки.
Знайти нових покупців, які заповнили б 2,4 млн барелів на добу, від яких відмовився Європейський союз, буде непросто. Більше того, з 31 грудня європейським та британським страховикам, які домінують на ринку нафтоперевезень, буде заборонено обслуговувати танкери з російськими вантажами. Рід Л'Ансон із компанії Kpler вважає, що такі тертя змусять Росію скоротити виробництво на 1,1 млн барелів на добу до кінця 2022 року, що еквівалентно приблизно 14% торішнього експорту. Проте вже йдуть розмови про те, що Європа відкладе заборону, якщо зима виявиться надто суворою.
Сировинні трейдери кажуть, що за таких знижок завжди знайдуться покупці. Китай та Індія можуть перестрахуватися; Росія заявила, що запропонує перестрахування. Якщо експорт нафти дійсно скоротиться, ринок буде настільки тісним, що ціни можуть підскочити, звівши нанівець усі наслідки. Америка намагається переконати союзників запровадити обмеження цін на російську нафту, але це може виявитися важкоздійсненним. Тіньові трейдери в Бахрейні або Дубаї можуть схитрувати, щоби отримати великі обсяги. У відповідь Росія може притримати нафту, спровокувати стрибок цін і змусити Захід піти назад.
Експортний контроль як найпотужніша зброя
Найпотужніші санкції – це експортний контроль, який залишається найменш обговорюваним. Починаючи з лютого, західні уряди послідовно змушують цілу низку галузей промисловості вимагати ліцензії перед продажем до Росії, і вони рідко видаються.
Обмеження виходять далеко за межі продукції «подвійного призначення» та поширюються на передові комплекти, такі як чіпи, комп'ютери, програмне забезпечення та енергетичне обладнання. Вони також спрямовані на низькотехнологічні товари, такі як хімікати та сировина, які зазвичай обмежуються лише для Ірану або Північної Кореї.
Особливо злісними американські санкції робить «Правило прямої іноземної продукції», яке поширює контроль не тільки на продукцію, вироблену в США, а й на іноземну, вироблену з використанням американського програмного забезпечення та інструментів або містить американські комплектуючі. Коли в 2020 році Америка вперше ввела це правило, щоб перешкодити компанії Huawei придбати передові напівпровідники, вона обрушилася на цю компанію, незважаючи на те, що на американські заводи припадає лише 15% світових потужностей з виробництва мікросхем. На цей раз Америка стверджує, що світовий експорт чіпів до Росії скоротився на 90% порівняно з минулим роком.
Це погана новина для виробничого сектору країни, який потребує імпортних комплектуючих. З 2014 року Путін наполегливо працює над захистом фінансової системи від західних санкцій шляхом дедоларизації торгівлі, диверсифікації резервів центрального банку та розвитку власних платіжних мереж. Але те ж саме не можна сказати про промисловість, яка до початку війни залишалася вплетеною у світовий торговельний порядок, хоча й меншою мірою, ніж інші країни.
У російській зброї було виявлено чіпи та інші електронні компоненти 70 різних американських та європейських фірм. Інші галузі промисловості, від гірничодобувної до транспортної, потребують іноземних деталей та досвіду щодо технічного обслуговування. Німецький постачальник для московського метрополітену вважає, що якщо він припинить обслуговування, мережа почне давати збої протягом місяця і буде паралізована через три.
Росії також необхідно сучасне програмне та апаратне забезпечення для розробки нових продуктів, від побутової електроніки до електромобілів. Деякі наслідки вже помітні, незважаючи на те, що експортний контроль набув чинності із запізненням. З грудня до червня обсяг виробництва в обробній промисловості впав на 7%, в основному за рахунок автомобілебудування (падіння на 90%), фармацевтики (25%) та електроустаткування (15%). У травні Росія пом'якшила стандарти безпеки, щоб дозволити виробництво автомобілів без подушок безпеки та антиблокувальних гальм.
Недолік високотехнологічного обладнання перешкоджає впровадженню 5G. Чемпіони хмарних обчислень у країні, такі як інтернет-компанія «Яндекс» та кредитна організація «Сбербанк», мають труднощі з розширенням центрів обробки даних. Нестача чіпів перешкоджає випуску нових пластикових карток у рамках внутрішньої платіжної системи «Мір». Нестача спеціалізованих судів може стати на заваді російським планам буріння в Арктиці. Нестача іноземних технологій і ноу-хау може навіть уповільнити видобуток нафти і газу. Базові галузі промисловості, такі як видобуток та переробка металів, також переживають спад.
Попит на контрабанду та втеча мізків
Росія намагається дати відсіч. Раніше вона використовувала несанкціонований сірий ринок для придбання чутливих західних технологій, часто у посередників в Азії та Африці. У червні вона пішла далі, легалізувавши «паралельний» імпорт, дозволивши російським фірмам ввозити товари, такі як сервери та телефони, без згоди власника торгової марки.
Артем Старосєк з української розвідувальної компанії «Мольфар» каже, що в країні спостерігається бум «туризму з кредитними картками», оскільки туроператори відправляють росіян до Узбекистану для покупки карток з візою. Торгівля між західними країнами та сусідами Росії, такими як Грузія та Казахстан, швидко зросла після вторгнення.
Однак важко, щоб вся економіка трималася на контрабандних товарах, особливо коли деякі повсюдно дефіцитні. Китайські фірми, які зазвичай постачають чверть російського імпорту, не поспішають допомагати, оскільки також бояться втратити доступ до важливих західних комплектуючих. Навіть компанія Huawei скоротила свої зв'язки із Росією.
Дефіцит продовжуватиметься, а його наслідки згодом посилюватимуться в міру зносу та розповсюдження гнилі від однієї галузі до іншої. За оцінками Костянтина Соніна з університету Чикаго, після вторгнення з країни поїхали кілька сотень тисяч росіян – багато з них висококваліфіковані фахівці. За даними вчених Єльського університету, понад 1200 іноземних фірм також зобов'язалися залишити країну.
Довгострокові наслідки
Результатом стане повільна, дедалі глибша деградація російської економіки. За прогнозами Міжнародного валютного фонду, темпи зростання економіки країни в 2025-26 роках впадуть приблизно вдвічі, порівняно з оцінками, зробленими до початку війни.
Доки Америка та її союзники зберігають свої санкції, промислова основа, інтелектуальний потенціал та міжнародні зв'язки Росії будуть слабшати. Її майбутнє характеризуватиметься зниженням продуктивності, відсутністю інновацій та структурною інфляцією.
Економісти помилилися, передбачаючи миттєвий крах російської економіки. Натомість санкції працюють як повільна отрута. Росія отримує квиток в один кінець у нікуди.