Влітку 2022 року українська влада усвідомила необхідність невідкладного ремонту мостів і доріг, пошкоджених під час вторгнення. Транспортна інфраструктура була критично важлива для постачання харчів, палива та озброєння на фронт. Одночасно з'явилися перші сигнали про те, що міжнародні партнери готові надати фінансову допомогу. На початку серпня Укравтодор отримав близько 700 млн грн — удвічі більше, ніж у червні та липні, але все ще далеко від довоєнних обсягів.
Проблема полягала в тому, що на початку вторгнення Верховна Рада прийняла два рішення, які паралізували фінансування доріг. Перше спрямовувало кошти Дорожного фонду на озброєння та обслуговування старих кредитів Укравтодору. Друге скасовувало акцизний податок на паливо, який раніше наповнював цей фонд. Результатом стало, що на дороги влітку виділялися лише кілька сотень мільйонів гривень на місяць — мізерні суми для масштабу потреб.
Міністр інфраструктури Олександр Кубраков розпочав протягувати законопроєкти про повернення акцизів у середині серпня. За розрахунками ініціаторів, це мало б забезпечити 3,6 млрд грн щомісячно на ремонт мостів і доріг. Хоча це менше, ніж 10 млрд грн, які витрачали щомісяця на асфальтування до війни при курсі 28 грн за долар, але все ж таки суттєва сума. Однак до вересня закони так і не були прийняті, а це означало, що гроші почнуть надходити не раніше середини жовтня — коли дорожно-будівельний сезон уже завершуватиметься.
Перша перешкода виникла через непрозорість у виборі об'єктів для ремонту. Мінінфраструктури засекретило перелік об'єктів, які планувалося відновлювати за акцизні податки. На пряме запитання журналістів Олександр Кубраков відповів, що об'єкти вже визначені, деякі затверджені постановою уряду, але у відкритому доступі цього списку немає. Це викликало обґрунтовані підозри: чи йдуть гроші справді на підірвані та зруйновані мости на звільненій Півночі та прифронтових територіях Сходу та Півдня, чи на зручне асфальтування у зручних місцях за зручними кошторисами?
Дані з системи Прозорро за серпень показали тривожну картину. Служби автодоріг оголосили закупівлі на шляховий ремонт на 390 млн грн. Лише одна закупівля стосувалася деокупованої Сумщини. Найбільші підряди — це велика дорога у передмісті Дніпра. Решта об'єктів — мости і дороги, яких не було пошкоджено ворогом. Майже всі контракти отримали традиційні фаворити Укравтодору, які останніми роками ділили маржу так званого «Великого будівництва».
ТОВ "Автомагістраль-Південь" отримала три контракти загальною вартістю 171,9 млн грн на будівництво ділянок дороги у передмісті Дніпра та капітальний ремонт мостового переходу через річку Дністер. ТОВ "СУНП "Автострада" виграла два контракти на суму 68 млн грн. ТОВ "Онур конструкціон інтернешнл" отримала два контракти на 58,9 млн грн. АТ "Ю АР ДІ" (нова назва "Хмельницького ШБУ-56") виграла контракт на 78,5 млн грн на реконструкцію дороги Житомир — Чернівці. Менші суми отримали ТОВ "Торговий дім "Дінастія" (7,9 млн грн), ПП "Ространс" (2,1 млн грн) та інші.
Друга, більш гостра проблема виникла навколо структури акцизних ставок. До вторгнення акциз на паливо в Україні становив: бензин — 2,13 євро за літр, дизпаливо — 1,39 євро, скраплений газ — 0,52 євро. Така диференціація відповідала світовим практикам, оскільки автогаз вважається палівом для менш забезпечених верств населення, які не можуть дозволити собі більш потужні автомобілі.
Маржа на автогазі становить лише 1–2 грн з літра, тоді як різниця між оптовою і роздрібними цінами бензину і дизпалива перевищує 10 грн з кожного літру. Для великих постачальників палива продавати «нафтові» палива набагато вигідніше, ніж дешевий автогаз. Коли влада вирішила повертати акциз, представники паливної індустрії лобіювали встановлення однакової ставки 1 євро на кожен вид палива.
Таке рішення мало б катастрофічні наслідки для споживачів автогазу. При ціні автогазу 28 грн за літр та дизпалива 54 грн за літр однакове збільшення на 4 гривні означало б подорожчання автогазу на 15%, а дизпалива — лише на 7%. Враховуючи, що для подолання однієї й тієї ж відстані автомобілю потрібно більше газу, ніж дизпалива, ціновий шок для споживачів автогазу був би значно більшим. Це створило б передумови для перетікання споживачів із газового у нафтовий сектори, чим скористалися б великі постачальники «нафтових» палив.
Спротив автогазової індустрії та політиків, які розуміли, по яких верствах населення завдається удар, привів до того, що 16 серпня законопроєкт з однаковими акцизами не змогли поставити в порядок денний. Навіть депутати від партії влади не голосували за нього.
Пошук компромісу привів до розроблення законопроєкту № 7668-д, у якому ставки акцизів були диференційовані: по 1 євро на літр дизпалива і бензину та 0,5 євро на літр автогазу. Однак швидко прийняти його знову не вийшло. До цього законопроєкту та до № 7669, який дозволяє витрачати кошти Дорожного фонду не на озброєння, а на інфраструктуру, нардепи подали тисячі поправок. Їхнє опрацювання потребувало ще тижня часу.
Нардеп Ярослав Железняк прогнозує, що у кращому разі акцизи і гроші у Дорожний фонд для ремонту мостів повернуться у жовтні — наприкінці будівельного сезону. Таким чином, лобізм паливної індустрії та непрозорість у виборі об'єктів для ремонту перетворили потенційно швидкий старт відновлення критичної інфраструктури на затяжну сагу, яка коштуватиме країні часу та можливостей.