Драма навколо голови Рахункової палати Валерія Пацкана — його заяви про звільнення, які він то подавав, то відкликав — здається на перший погляд бюрократичною метушнею. Проте за цією «Санта-Барбарою» стоїть питання контролю над найбільшим потоком державних грошей в умовах війни.
Пацкан, обраний народним депутатом від БПП, залишався на посаді голови Рахункової палати навіть на четвертому році правління Володимира Зеленського. Для офісу президента це виглядало аномалією, адже голова офісу Андрій Єрмак та його заступник Олег Татаров уже розставили своїх людей у СБУ, МВС, Нацполіції, ДБР, БЕБ, Мін'юсті, Офісі генпрокурора та Державній аудиторській службі — фактично у всіх органах, які мають слідкувати за корупцією у діях влади. Лише САП і НАБУ залишилися поза цим впливом, та й їхня спроможність нині під питанням: у САП штатна сітка прокурорів розукомплектована наполовину, а в НАБУ немає повноцінного голови.
Отримавши свого керівника Рахункової палати, офіс президента остаточно закріпить контроль над розподілом повноважень між гілками влади та нагляд за бюджетними коштами, особливо оборонними. На відміну від цивільних органів контролю, Рахункова палата як парламентський орган залежить від більшої кількості складових влади, що дозволяло їй зберігати достатню суб'єктність для розслідувань у великих розмірах.
Саме Рахункова палата дозволила собі публічно заявити про неефективність дій вертикалі Зеленського у боротьбі з коронавірусом — про те, що половину коштів зі спеціального COVID-фонду витратили на асфальт, а 12 млрд грн взагалі не витратили на лікування хворих, зарплати лікарям і подолання наслідків пандемії.
Війна змістила акценти у бюджетному фінансуванні. Якщо до вторгнення кожна дев'ята гривня держбюджету проходила через кабінети «укравтодорівців», то зараз половина бюджету йде через Міністерство оборони. Згідно з листом міністра оборони Олексія Резнікова голові оборонного комітету Верховної Ради Олександру Завітневичу, станом на 1 жовтня 2022 року Міноборони передбачено 736 млрд грн — більш як половина всіх видатків загального фонду державного бюджету.
З цієї суми 438 млрд грн спрямовано на соціальні видатки, включаючи зарплати воїнам, а 298 млрд — на матеріально-технічне забезпечення. На закупівлю та модернізацію зброї призначалося 155 млрд грн, на ремонт військової техніки — 21 млрд. Ці видатки мають хоч якось контролюватися іноземними партнерами. Проте решта закупівель на майже 75 млрд грн залишена фактично без нагляду: 49 млрд грн на речове майно, 19 млрд на харчування армії, 6 млрд на паливо, якість якого може не відповідати закупівельній ціні. Крім того, існує прострочена дебіторська заборгованість у 47 млрд грн — гроші, виплачені бізнесменам за поставки, які так і не надійшли або надійшли з такою затримкою, що авансові суми встигли кілька разів прокрутити.
Ці цифри — це можливості для тилових генералів, а не для Збройних сил України, які воюють тим, що їм дає Міноборони, і не для Генштабу, який веде війну наявними ресурсами. Вже з'явилися розмови про ґешефти за армійськими контрактами. Українські постачальники берців і одягу скаржаться, що Міноборони довго відмовлялося від закупівель вітчизняних товарів. Водночас на ринку поширювалися чутки про закупівлі турецьких берців за 3500 грн, тоді як українські коштують близько 2000 грн. Зимовий одяг українського виробництва Міноборони не могло закупити за запитаною ціною 3000–3500 грн, але нібито знайшло можливість законтрактувати турецький по 6000 грн за комплект.
Класичною схемою стала закупівля українських бронежилетів «Корсар» через іноземні посередників. До вторгнення це офіційно практикували з чеською фірмою, а під час повномасштабної війни заговорили про польського контрагента. У цих випадках гроші за контрактом одразу виводяться за кордон, де їх можна ділити без оглядки на українських правоохоронців.
Така практика мала б стати предметом розслідування Рахункової палати. На відміну від органів, що озираються лише на статті Кримінального кодексу, палата розглядає діяльність господарників під різними кутами — з погляду корупції, рукодупства й неефективності. Такий орган нагляду був би вкрай необхідний, оскільки наступного року через касу Міноборони має пройти безпрецедентна сума у 858 млрд грн — третина видатків держбюджету-2023.
Наразі закупівлі Міноборони, найбільшого закупівельника країни, залишаються чорним ящиком. Намагання антикорупційників імплементувати в оборонні закупівлі урядову постанову №1275 про звітування за вартістю за одиницю товару не сподобалося Міноборони. Голова Антикорупційного комітету Верховної Ради поставила перед міністерством просте питання: у кого і за якою вартістю воно цього року купувало обмундирування та бронежилети? Запит не йшов про розкриття обсягів та адрес поставок, що справді має значення для безпеки. Оприлюднення закупівельних цін і назв постачальників припинило б розмови про поставки через посередників імпортних та українських товарів за завищеною ціною та підтвердило б західним партнерам, що дорогою до фронту нічого не розкрадається в промислових масштабах.
Заступник міністра оборони Вячеслав Шаповалов, який формально відповідає за закупівлі речового майна, дав цинічну відповідь: звіти про закупівлі буде оприлюднено згідно з урядовою постановою №169 лише через 70 днів після припинення воєнного стану. На момент надання цієї відповіді цей акт уже кілька днів як втратив чинність через прийняття постанови №1275. Отже, тилові структури Міноборони можуть спокійно закуповуватися у кого завгодно і за якою завгодно ціною, авансуючи поставки до фантастичних розмірів.
Керована ж Рахункова палата не занурюватиметься в бухгалтерію оборонних закупівель. Хоча саме масштабність мільярдних видатків мала б цікавити контролерів, як і 47 млрд грн простроченої дебіторки. Усе спишуть на війну.