Найбільший контрактний конфлікт у системі військових закупівель розгорнувся навколо харчування військовослужбовців. Державний оператор тилу Міноборони, очолюваний Арсеном Жумаділовим, намагався залучити до торгів великі роздрібні мережі, але натрапив на опір традиційних постачальників, які контролюють цей сегмент ринку.
Діючі контракти на харчування Збройних сил України закінчуються 31 березня. Замість проведення відкритих торгів на суму близько 45 мільярдів гривень на рік, Державний оператор тилу почав укладати прямі договори з тими ж постачальниками, які відмовились від участі в конкурсних процедурах. Тендери на харчування військових з 1 квітня було скасовано за три тижні до цього строку.
Схеми, що дозволяли постачальникам отримувати надприбутки, були добре налагоджені. Одна з них передбачала зменшення ваги порцій: у документах фіксувалось, що солдатам привезли одну тону картоплі, а насправді доставляли лише півтони. Замість якісних продуктів постачальники поставляли застарілі або зіпсовані товари. Нестачу вирішували зменшенням порцій для військовослужбовців.
Інша схема полягала в підміні дорогих продуктів дешевшими. Наприклад, у документах значилась консервована каша «гречка з яловичиною» вартістю 120 гривень за кілограм, а насправді солдатам видавали «кашу пшеничну з курячим м'ясом» по 80 гривень. Начальники продовольчого забезпечення отримували відкати по п'ять гривень з кожного кілограма підміненої їжі. За даними розслідування, такі схеми генерували мільйони гривень щомісяця з однієї військової частини.
Національне антикорупційне бюро підтвердило корупційність системи закупівель, що впроваджувалась у Міноборони з 2016 року. Суть схеми полягала в змові постачальників з начальниками продовольчого забезпечення та поставці дешевих товарів за високими цінами.
Каталог, який використовувався при закупівлях, включав понад 400 найменувань продуктів, у тому числі осетер охолоджений і орегано, які фактично ніколи не поставлялись військовим. Левова доля понад 80 відсотків реальних поставок складалась лише з трьох десятків позицій. Однак учасники торгів мали включати у загальну вартість пропозиції ціни всіх 400 продуктів. Постачальники, які знали про цю особливість, занижували ціни на непотрібні товари і завищували ціни на ходові позиції, отримуючи конкурентну перевагу перед добросовісними учасниками.
Корупційні зв'язки були можливі завдяки налагодженим контактам постачальників з середнім менеджментом Міноборони. У компанії «Актив компані» з групи власниці хорватських готелів Тетяни Глиняної працювали колишні керівники регіональних військторгів, які мали глибокі зв'язки з офіцерським корпусом.
Ринок харчових постачань неодноразово переділявся між різними угрупуваннями залежно від політичної кон'юнктури. При Янукович-Єжелі його ділили чотири гравці, при Порошенку-Бірюкову спочатку звузили до трьох, потім залишили одного постачальника. За часів Зеленського дозволили повернутись групі Глиняної на більшість підрядів, також повернули частку ринку «дніпропетровцям». З'явились нові гравці, включаючи львівян Гринкевичів, які отримали мільярди на бронежилети та харчі для військових.
Після розслідування «Дзеркала тижня» про яйця, закупівлі повернули в систему «Прозорро» у 2023 році, і ціни відразу впали, але не до ринкового рівня. Якщо в магазинах прифронтових областей яйця коштували 6 гривень, то у військових контрактах вони коштували 6,60 гривні. Разом з недовозом товару та підміною якісних продуктів поганими це забезпечувало 30–40 відсотків рентабельності. На контрактах вагою до 50 мільярдів гривень на рік це означало близько 20 мільярдів гривень маржі, з якої можна було розраховуватись з начальниками продовольчого забезпечення та правоохоронцями.
Арсен Жумаділов запропонував перейти на окремі закупівлі послуг логістики та продуктів за товарними групами, що логічно передбачало відмову від каталогу. Під час війни простіше було б перейти до співпраці з великим рітейлом, який міг би запропонувати цікавіші оптові ціни. Мережі типу «АТБ», «Варус», «Фора» щодня розвозили харчі по своїм магазинам у прифронтові регіони.
Однак начальники продовольчого забезпечення не надали ключову інформацію про обсяги потрібних поставок. Звучали найрізноманітніші відмазки – від того, що систему документообороту хакнули, до твердження про відсутність зведеної інформації. Це тривало як при Резнікову-Залужному, так і при Умєрову-Сирському.
Жумаділов ініціював перехід на нову схему: замість того, щоб начальники продовольчого забезпечення напряму подавали заявки постачальникам, вони мали подавати їх Державному оператору тилу, який передавав би їх далі. Це дозволило б за місяць-другий отримати базу даних про обсяги поставок у регіональному розрізі.
Старі постачальники спочатку оскаржили в судах вимоги щодо якості, незадоволені вимогами про наявність складів з потруєними крисами та робочими морозильниками. Потім намагались оскаржити штрафи за зриви поставок. Коли це не вдалось, вони просто вийшли з торгів.
У результаті Міноборони змушена була піти на переговори з постачальниками і укласти з ними прямі договори в обхід тендерних процедур через нагальну потребу. Це збереже старі правила поставок ще на квартал.
Для вирішення проблеми потрібне політичне рішення високого рівня від командування Збройних сил. Начальники продовольчого забезпечення мають виконати накази командування, включаючи скорочення каталогу продуктів. Для переговорів з великим рітейлом можуть знадобитись гарантії навіть вищого рівня, ніж Міноборона, щоб правоохоронці не лякали рітейлерів та військовиків криміналом за відступ від харчової мафії. Без цього корумпанти залишатимуться на одному з найбільших грошових потоків України.