Власник компанії «Автострада» Максим Шкіль нещодавно публічно звинуватив прем'єр-міністра Дениса Шмигаля у блокуванні фінансування робіт зі спорудження захисних конструкцій на електричних підстанціях. За його словами, протягом більш як року уряд профінансував лише 10% від необхідних обсягів, що призвело до зупинення будівництва. Це означає, що критична енергетична інфраструктура України залишається вразливою до російських ударів, особливо напередодні опалювального сезону, коли попит на електроенергію різко зростає.
Для перевірки цих тверджень редакція проаналізувала дані аналітичної системи 007 щодо виплат найбільшим шляховим компаніям України з початку 2023 року до кінця червня 2024-го. Результати показали, що «Автострада» отримала максимальне фінансування — 15,71 млрд грн. Близько до цієї суми мала «Автомагістраль-Південь» із 12,43 млрд грн. Значно менше коштів отримали «Ростдорстрой» (8,50 млрд грн) та «Онур конструкцион інтернешнл» (4,92 млрд грн). Серед інших компаній, що отримували державні кошти, були ТзОВ «Техно-буд-центр» (2,74 млрд грн), ТОВ «ПБС» (1,88 млрд грн), ПП «Автомагістраль» (1,21 млрд грн), ДП «Вінницький облавтодор» (1,09 млрд грн), ТОВ «РДС-Полтава» (974,8 млн грн), ТОВ «Автомагістраль 2016» (942,6 млн грн), ТОВ «Будінвест Інжиніринг» (636,7 млн грн) та ТОВ «Спец Комплект Постач» (595,9 млн грн).
Під час російського вторгнення ці компанії отримали найбільші контракти на накриття та мости, а також на експлуатаційне утримання доріг. Крім того, «Автострада», «Автомагістраль-Південь» та «Ростдорстрой» будували водогони на Дніпропетровщині для доставки води після підриву Каховської ГЕС. У квітні-травні цього року уряд повернув їм борги в розмірі 1–2 млрд грн за ці об'єкти. Ці виплати були здійснені після того, як Україна отримала фінансову допомогу від США, а кошториси водогонів пройшли перевірку американців.
Однак щодо захисту підстанцій ситуація кардинально відрізняється. Жодних оплат за спорудження антиракетних накриттів не було з 2023 року. Це можна частково пояснити обмеженістю американської фінансової допомоги, яка має покривати численні потреби держави. Проте залишається незрозумілим, чому захист критичної енергетичної інфраструктури виявився менш пріоритетним за інші видатки.
Політичні перипетії та їхній вплив
Навесні цього року глава офісу президента Андрій Єрмак разом із прем'єром Денисом Шмигалем проводили операцію з виведення міністра інфраструктури Олександра Кубракова з ближнього кола Володимира Зеленського. У той період в урядових колах поширювалися твердження, що Кубраков ледь не одноосібно вирішив будувати антиракетні накриття задля наживи близьких до нього компаній. Одночасно артикулювалося, що такі проєкти надзвичайно дорогі, проте не гарантують захисту від руйнувань, тому Шмигаль нібито не бачив сенсу за них платити.
Команда Кубракова сприйняла ці звинувачення як елемент кампанії з його «витискання» з посади. Однак після його відставки минуло вже два місяці, а виплати за накриття енергооб'єктів так і не надійшли. Причому не платять усім — не лише Шкілю, а й «Автомагістралі-Південь» Олександра Бойка та «Ростдорстрою» Юрія Шумахера. Це свідчить про системну проблему, а не про особисту позицію одного чиновника.
Необхідні документи в Держвідновленні та Мінінфраструктури розробили ще за Кубракова та його попередника Владислава Найєма, але уряд їх навіть не переглядав. Версія, згідно з якою призначення нової команди в цих міністерствах «розморозить» фінансування, не видається реалістичною. Редакція перевірила кошториси за цими об'єктами — ціни арматури, бетону та металоконструкцій виявилися на рівні публічних прайсів великих продавців і виробників. Під пильним наглядом союзників переглянути ці кошториси в бік збільшення маржі практично неможливо.
Енергетична криза та нереальні рішення
Антиракетні накриття вартістю в кілька мільярдів гривень за кожне необхідні для великих підстанцій, одномоментне руйнування яких здатне занурити Україну в блекаут. Після минулорічної спроби Путіна влаштувати «темну», активного захисту (ППО) в країни не побільшало, а пасивний захист перестали будувати на півдорозі. Тим часом очевидно, що Путін не припинятиме спроб розвалити енергетику України, і десь під опалювальний сезон ситуація може стати критичною.
Енергетичний колапс однозначно допоможе Путіну виграти війну — мільйони людей без світла, зв'язку й тепла в тилу відволічуть державу від справ на фронті. Тим більше, що президент США Дональд Трамп обіцяє обрізати допомогу Україні відразу після своєї перемоги на виборах. Тому захист великих підстанцій життєво необхідний для виживання у війні.
Однак замість інвестування в реальний захист енергетичної інфраструктури влада розраховує на абсолютно нереальний проєкт. Офіс президента гарантує 1 ГВт нової генерації до кінця року, і Володимир Зеленський особисто пообіцяв його втілення. Однак виявилося, що енергетична вертикаль Ростислава Шурми підсунула президенту проєкт виробництва енергії турецькими плавучими електростанціями.
Проєкт передбачає доставку з Туреччини двох енергосуден з газовими генераторами по 500 МВт кожне (тобто кожен — як половина атомного блока). Їх планується розташувати біля Одеси чи на Дунаї, де вони палитимуть скраплений газ і вироблятимуть електроенергію для України.
Однак цей проєкт має численні критичні недоліки. По-перше, на півдні України банально немає відповідних мереж для підключення цих станцій і подальшої передачі енергії на материк. По-друге, енергосудна працюють на газу, дизелі чи мазуті — все це легкозаймисте, вибухонебезпечне й точно не має перебувати під прицілом російських ракет. По-третє, «розподіленість» у разі їх використання нівелюється, оскільки ці судна — величезні об'єкти концентрованої генерації, достатньо навіть невеличкого влучення, щоб одночасно знищити дорогі кораблі й вибити з енергосистеми гігават потужностей.
Можливо, в офісу президента чи у союзників є певна домовленість із ворогами щодо «червоних ліній» в енергетиці, адже виробник енергосуден — турецька компанія. Однак розрахунок на шляхетність у цій війні — очевидно програшна стратегія. Навіть якщо росіяни справді не обстрілюватимуть турецькі плавучі станції, це не вирішить проблему: що це дасть, якщо росіяни виб'ють усі українські незахищені підстанції? Одним гігаватом тоді ситий не будеш.
Мирні переговори як можливе пояснення
Єдиний варіант, чому Путін може не вдарити по незахищених підстанціях України, — припинення вогню. На печерських пагорбах давно ходять чутки про різні формати перемовин. Про них говорять іноземні посли й українські політики. Зеленський і Єрмак уже публічно заявили, що наступний мирний саміт цього року буде за участю Росії.
Фактично єдиною перепоною для замирення є неготовність українського народу. Згідно з опитуванням, проведеним ZN.UA за підтримки Центру Разумкова в червні цього року, лише 9,4% респондентів обрали варіант «Припускаю фіксацію кордонів по лінії фронту на момент укладання угоди». Натомість майже 26% обрали відповідь «Звільнення України від російських військ по лінії розмежування початку 2022 року», а 51,5% — «Звільнення України від російських військ у кордонах 1991 року».
Менш як 10% — занадто низькі цифри для президента, якому й далі довіряють понад 50% українців. Енергетичні проблеми в опалювальний сезон і обрання Трампа президентом США у листопаді безперечно вплинуть на ці показники. Можливо, на це й розраховує влада, не інвестуючи великих грошей у захист підстанцій? Чи причина справді в абсолютній вірі в абсолютно неадекватний проєкт «гігаватників»? Усе таке смачне — не знаєш, що обрати.