Платформа «Прозорро» регулярно фіксує тендери, де нецінові критерії використовуються не для підвищення якості послуг чи товарів, а для штучного звуження кола потенційних учасників. Такі практики суперечать принципам відкритої конкуренції та можуть призводити до завищення вартості державних закупівель.
Нецінові показники — це вимоги до досвіду, кваліфікації, матеріально-технічної бази та інших характеристик учасника тендера. Коли вони сформульовані надмірно жорстко або мають невиправдану специфіку, вони перетворюються на бар'єри для входу на ринок державних замовлень.
Проблема виникає, коли замовник описує вимоги так, що їм відповідає лише одна або дві компанії. Наприклад, вимога про наявність певного обладнання конкретної моделі, досвід роботи з конкретним замовником або сертифікація від конкретного органу. У таких випадках конкурс втрачає сенс — результат визначений ще до оприлюднення тендера.
Журналісти та громадські організації, які моніторять закупівлі на «Прозорро», виявляють такі схеми регулярно. Вони стають особливо помітними у великих тендерах, де ставки високі, а замовники мають достатньо впливу, щоб сформулювати вимоги на свій розсуд.
Державні органи часто виправдовують жорсткі нецінові критерії необхідністю забезпечити якість. Однак на практиці це часто означає, що замовник уже обрав виконавця і просто оформляє це через тендерну процедуру. Результат — менша конкуренція, вищі ціни та менше можливостей для малих і середніх підприємств.
Проблема потребує системного вирішення: чіткіших рекомендацій щодо формулювання нецінових критеріїв, посилення контролю з боку органів влади та більшої прозорості у обґрунтуванні таких вимог.