Міністерство енергетики та вугільної промисловості запропонувало вимогу, яка на перший погляд здається логічною: майбутні власники генеруючих компаній повинні забезпечувати їхню роботу виключно українським вугіллям. Така ініціатива, оголошена заступником міністра Ігором Поповичем, викликала хвилю публікацій про можливості для конкуренції та користь для вітчизняного вугільної промисловості. Проте детальний аналіз структури вугледобування в Україні показує, що ця умова фактично виключає більшість потенційних інвесторів.
Два великих приватних об'єднання шахт контролюють основні обсяги видобутку. «Павлоградуголь» та «Добропольеуголь» входять до складу «Донбаської топливно-енергетичної компанії» (ДТЕК) Рината Ахметова. «Добропольеуголь» ДТЕК взяла в оренду у березні того ж року. Раніше це об'єднання задолжало 183 млн грн ЗАО «АРС», яке належить партнеру Ахметова Сергію Кию, про що стало відомо після лютневого указу президента про зняття мораторію на погашення заборгованості підприємствами ТЕК.
Крім того, група Ахметова контролює три державні підприємства, що видобувають енергетичне вугілля: «Ровеньківантрацит», «Свердловантрацит» та «Донецька вугільно-енергетична компанія» (ДУЕК). Після інавгурації Віктора Януковича керівниками цих державних підприємств стали люди з «Павлоградугля», після чого ДТЕК був офіційно призначений їхнім інвестором. За даними, які мають редакція, у 2009 році ці чотири структури видобули 16 млн тонн вугілля з 38 млн тонн, видобутих усіма підприємствами Мінвугілля. За енергетичним вугіллям частка була ще більшою: 14 з 29 млн тонн.
Державне підприємство «Вугілля України» у квітні за результатами тендера укладло договори з великими державними вугледобувними компаніями на поставку 20 млн тонн вугілля. До списку поставщиків увійшли компанії Юрія Енакієвського та родини Януковича, але «Ровеньківантрацит» та «Свердловантрацит» не потрапили до цього переліку — вони перенаправили вугілля в запаси ДТЕК. Таким чином, навіть якщо інвестор придбає шахту, це не гарантує, що він зможе забезпечити енергокомпанію українським вугіллям.
Потенційних покупців генеруючих компаній слід шукати серед нинішніх постачальників вугілля. Рік тому державне «Вугілля України» було виключено з усіх тендерів генеруючих державних компаній, які обирали ДТЕК постачальником дорожчого за державні ціни вугілля. Ситуація змінилася після тендера «Вугілля України», коли той контрактував понад половину річного видобутку державних підприємств. Після цього державні «Донбасенерго» та «Західенерго» знову почали звертатися до «Вугілля України». Однак державне підприємство за законодавством не може брати участь у приватизації іншого державного підприємства.
Появився й інший гравець. З моменту зимового об'єднання Мінвугілля та Міненергетики під керівництвом Юрія Бойка у «Донбасенерго» з'явився новий великий приватний постачальник — ООО «ДВ нафтогазовидобувна компанія», яка належить Юлію Йоффе, заступнику Юрія Бойка в Республіканській партії та колишньому заступнику Бойка в Міненергетики. Ця фірма проводить агресивну цінову політику — її вугілля виявилося значно дешевшим за ахметовське. Про плани компанії Йоффе брати участь у приватизації енергокомпаній публічно не було сказано жодного слова.
Але примітно, що «Донбасенерго» ще недавно розглядалося як явний кандидат на продаж. Однак як тільки фірма Йоффе стала його постачальником, «Донбасенерго» не потрапило до приватизаційних планів уряду (розпорядження Кабміну №310 від 11 квітня). Хоча «ДВ нафтогазовидобувна компанія» задовольняє дискримінаційне обмеження Міністерства щодо поставки українського вугілля, приватизувати «прикормлене» «Донбасенерго» вона не зможе, оскільки воно більше не продається.
Перелік державного майна, виставленого на продаж, включає 25% акцій «Днепроенерго» та «Київенерго», 45% — «Західенерго» та «Крименерго». Це компанії, які у цьому році купували вугілля лише у Ахметова та держави, і в яких група Ахметова вже є акціонером. ДТЕК володіє 47,55% акцій ПАО «Днепроенерго», 39,98% ПАО «Київенерго» та 25,06% акцій ПАО «Західенерго».
З цього випливає, що перехід практично всієї енергогенерації України в чиїсь руки, крім Ахметова, неможливий. Отже, дуже скоро можна буде без евфемізмів говорити про «лампочки Леонидича» в кожному українському домі.