Перехід на цифрове телевізійне мовлення, запланований на 2015 рік, став для України не просто технологічною модернізацією, а приводом до масштабного переділу медіаринку. Цей процес виявив складну мережу корпоративних зв'язків, державних рішень та фінансових потоків, які дозволили одній приватній компанії отримати монопольний контроль над цифровою інфраструктурою.
Центральною фігурою цього переділу стала компанія «Зеонбуд», яка отримала виключне право на трансляцію цифрового ефірного телевізійного сигналу. Слідування корпоративних зв'язків цієї компанії виявляє можливі зв'язки з бізнес-імперією Рината Ахметова, хоча офіційно СКМ (System Capital Management) заперечує свою причетність до «Зеонбуду».
Історія компанії розпочалася у 2008 році, коли ООО «Зеонбуд» було засновано компанією «КПН», яка, у свою чергу, була створена віргінською офшорною компанією «Омні інтернешнел венчерз лімітед». Цей офшор згодом з'явився у документах при придбанні групою Ахметова київського ЦУМа на Хрещатику. Директором «КПН» у той час був Олександр Корчинський, який також керував ОАО «Донецький м'ясокомбінат».
Наприкінці 2010 року «Зеонбуд» був переоформлений на нового власника – кіпрський офшор «Планбридж лімітед». Константин Петренко, призначений директором, керував компанією під час отримання нею дозволу Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення на монополію у сфері трансляції цифрового ефірного телевізійного мовлення. У квітні 2011 року, після завершення бюрократичних процедур, директором став Віктор Галич.
Віктор Галич мав попередній досвід роботи в ООО «Кейбл ТВ-фінанси» (КТВФ), яка також пов'язана з СКМ. Засновниками КТВФ були віргінський офшор «Джек інвест енд трейд лімітед» та ООО «ММДС – Україна». До складу засновників останньої входили АО «Систем Кепітал Менеджмент» (приєдналася у 2008 році), АО «АРС» Ігоря Гуменюка (вугільна компанія, на якій Ахметов заробив перші великі гроші), кіпрський офшор «Селфосс Трейдинг Лімітед» та ООО «Парфенон лтд» Антона Парфенюка. Галич працював у КТВФ саме у період, коли СКМ офіційно оформив свою участь у компанії «ММДС-Україна».
З 2002 року «ММДС-Україна» очолював Юрій Морозко, який залишив посаду у 2007 році після обрання народним депутатом від Партії регіонів. Цей депутат заперечує свою причетність до «Зеонбуду», однак добре знайомий з планами компанії щодо будівництва цифрової мережі. «Бізнес-структура справиться з завданням краще держави. Вона може мінімізувати витрати, провести ефективні тендери і гроші не вкраде, тому що це її інвестиції», – говорив Морозко. На ринку його неофіційно знають як головного спеціаліста Ахметова з телекомактивів. Морозко також відомий законопроектами про спрощення розширення мереж мобільних операторів та впровадження послуги збереження мобільного номера при зміні операторів. Галузеві аналітики відзначали, що ці законопроекти вигідні компанії «Астелит» (ТМ life:)), серед акціонерів якої також присутній СКМ.
Фінансування цифрової інфраструктури здійснюється за рахунок платежів від телевізійних компаній, які отримали ліцензії на цифрове мовлення. Уже у вересні компанії отримали рахунки від «Зеонбуду» на суму 277–278 тисяч гривень (залежно від мультиплексу та кількості введених у експлуатацію передавачів). Це ціна з 50-відсотковою знижкою за недобудовану мережу. Однак, на відміну від аналогового сигналу, цифрова інфраструктура ще не функціонує. Телевізійні компанії платять за послуги, які не надаються – ні на 50 відсотків, ні на 25, ні навіть на половину відсотка.
Державний реєстр не дає прямих відповідей на питання про власність «Зеонбуду», але СКМ офіційно заперечує свою причетність, посилаючись на «групу приватних інвесторів». Однак питання залишається: скільки в Україні компаній, які змогли б залучити менеджера зі структури СКМ, не втративши контроль над собою? І скільком приватним інвесторам під кіпрською вивіскою державний «Укрексімбанк» видає гарантії на 1 мільярд гривень без ясних перспектив?
Після оголошення результатів конкурсу деякі переможці відмовилися від отриманих ліцензій. Компанія «Глас», пов'язана з одеським міром Олексієм Костусевим (Партія регіонів), відмовилася від ліцензій. Новоград-волинська студія «Калина» також не витримала навантаження цифрових інвестицій. Національна рада заявила про плани повторного конкурсу, висуваючи умови щодо об'єднання місцевих компаній. Неофіційно обговорювалися умови, пов'язані з інформаційною політикою місцевих мовників під час парламентських виборів.
Доля ефірного телевізійного мовлення щороку скорочується. Темпи падення становлять 3–4 відсотки на рік. Якщо у радянські часи ефір охоплював майже 100 відсотків домогосподарств, то нині його частка скоротилася вдвічі. Решту ринку займають кабельне телебачення (30 відсотків) та супутникове (16–18 відсотків). Водночас проникнення інтернету зростає швидкими темпами. «Укртелеком» та «Киевстар» заявили про глобальні претензії на IPTV, а у Києві цю технологію тестують навіть невеликі провайдери.
З технічної точки зору, дорогий ефір може бути замінений кабелем та WiFi-доступом. Однак історія розподілу цифрового ефіру демонструє, що технічний прогрес для влади не є визначальним фактором. Зачистка ефірної цифри – лише початок, оскільки ефір залишається найпотужнішим видом передачі телесигналу і єдиним безплатним для глядачів.
Наступні кроки можуть бути спрямовані на кабельне мовлення. Історія про відключення непровладних телекомпаній у Харкові та Одесі через конфлікти з кабельними провайдерами – це репетиція майбутнього. Після цього держава може намагатися забезпечити лояльність супутникових операторів. Закон про громадську мораль, який пройшов перше читання у парламенті, може забезпечити контроль над інтернетом через судові рішення.
Майбутнє медіаринку залежить від того, чи вистачить йому сил відстояти незалежну транспортну систему, чи він, як завжди, відмовившись від боротьби, піде договорюватися з владою на її умовах.