Штурм Верховної ради 20 вересня 2011 року, в якому взяли участь афганці та чорнобильці, став поворотним моментом у державній політиці щодо цих груп населення. Хоча офіційно акція мала на меті привернути увагу до проблем ветеранів та постраждалих від радіації, її наслідки виявилися складнішими, ніж простий протест.
У політичних колах виникло кілька версій щодо справжніх причин заворушень. Одна з них, яку журналісти почули в парламенті, припускала причетність ФСБ до організації штурму. За цією версією, російські спецслужби нібито діяли через агентів у рядах афганців Бориса Новожилова, намагаючись дестабілізувати ситуацію в Україні напередодні переговорів щодо ЄврАзЕСу та газових угод. Однак ця конспірологічна версія не мала документальних підтверджень.
Інша версія, яка також циркулювала в Раді, пов'язувала протести з боротьбою Андрія Клюєва за посаду прем'єра замість Миколи Азарова. Згідно з цією гіпотезою, організація мітингів мала продемонструвати Януковичу неспроможність влади контролювати ситуацію. Цю версію підтримувала медійна активність Клюєва та його особиста участь у переобранні Юрія Андрєєва головою «Союзу Чорнобиль України».
Реакція влади на штурм була швидкою та багатоплановою. З одного боку, посилено охорону парламенту та уряду. З іншого боку, розпочалася активна кампанія з придбання житла для постраждалих від Чорнобильської катастрофи та воїнів-інтернаціоналістів.
Документи розповідають про конкретні дії. Уряд виділив 55 мільйонів гривень на придбання квартир для цих категорій населення. Однак кошти почали освоюватися лише після вересневого штурму. Наказ Міністерства надзвичайних ситуацій №1044, підписаний Віктором Балогою 30 вересня, передбачав виділення 35 мільйонів гривень на житло для чорнобильців у 2011 році. Розподіл коштів охоплював переважно Київську область (7,732 млн грн), м. Київ (5,867 млн грн), Житомирську область (5,026 млн грн) та Чернігівську область (3,511 млн грн). Дніпропетровська, Кіровоградська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька області та м. Севастополь не отримали жодних коштів на цю мету.
Для афганців у бюджеті на 2011 рік передбачено 20 мільйонів гривень. До штурму житло майже не закуповували. Лише 28 вересня, через тиждень після штурму, Кабмін ухвалив постанову №1004, яка внесла зміни в порядок використання коштів для забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів. Після цього в «Віснику державних закупівель» почали публікуватися закупівлі «в одного учасника».
Обґрунтування закупівель розкривають спішність процесу. У документі Томашгородської сільради на Ровенщині прямо зазначено, що Держслужба з питань інвалідів та ветеранів запропонувала селищній раді «невідкладно провести процедуру закупівлі квартири для воїна-інтернаціоналіста за кошти державного бюджету». Чиновники з центру фактично наказували місцевим органам влади терміново освоювати виділені кошти.
Головне управління з питань будівництва та архітектури Рівненської облдержадміністрації на початку грудня придбало 8 квартир для постраждалих від Чорнобильської катастрофи за 2,68 млн гривень. Подібні закупівлі відбувалися в інших регіонах.
Однак обсяг виділених коштів не вирішував проблему комплексно. 55 мільйонів гривень дозволяли придбати максимум 400 недорогих квартир у містах країни. Цього вистачало лише для задобрювання найбільш впливових активістів на місцях. У жодному з обґрунтувань закупівель не зазначалися прізвища конкретних одержувачів квартир, що дозволяє припустити селективний розподіл благ серед лідерів протестного руху.
Порівняння видатків показує пріоритети влади. Лише у 2011 році на кримські резиденції президента виділено 250 мільйонів гривень — у п'ять разів більше, ніж на житло для афганців і чорнобильців разом. Це свідчить про те, що держава розглядала квартирну роздачу не як вирішення соціальної проблеми, а як тактичний інструмент придушення протесту та залучення впливових активістів на свій бік.