Протягом півтора року після прийняття у липні 2010 року нового закону про державні закупки українські громадяни отримали можливість відстежувати видатки влади. Сотні тендерів було скасовано, коли журналісти та активісти почали регулярно вивчати публікації у «Вестнику госзакупок» і виявляти ознаки корупції. Для чиновництва це стало невдалою ситуацією.
У червні 2011 року влада здійснила першу успішну спробу обмежити прозорість. Тисячі тендерів було переведено в категорію «закупка у одного учасника», яка не потребувала конкурсу. Однак це виявилося недостатнім. У грудні 2011 року Кабінет Міністрів внесе законопроект № 9634, який парламент прийме 9 лютого 2012 року голосами 246 депутатів.
Сутність змін полягала в тому, щоб вивести з-під дії закону про державні закупки всі державні, комунальні та казенні підприємства, а також господарські товариства з державною часткою понад 50 відсотків. Виключення стосувалися лише монополістів та закупок, профінансованих за рахунок бюджету.
Однак визначити, чи конкретна закупка фінансується бюджетними коштами, виявляється практично неможливо. Якщо державна шахта отримує дотацію на вугілля, це вважається бюджетними грошима. Але коли вона витрачає ці кошти на придбання обладнання за завищеною ціною, це вже називають «комерційною діяльністю». Тендерні комітети можуть обґрунтовувати високі видатки тим, що «більше ніхто не прийшов на тендер».
Підприємства з державною часткою утворюють особливий шар економіки. Перша група — компанії на кшталт «Укрнафти», де держава володіє трохи більше 50 відсотків, а прибуток ділиться навпіл. Логічно припустити, що державі вигідні прозорі тендери без завищених маржі. Однак самі напівприватні акціонерні товариства наполягають, що всі їхні операції є суто комерційними і мають залишатися закритими від громадськості. Вони також стверджують, що тендери ускладнюють процедури закупівель і перешкоджають конкуренції з приватними фірмами.
Другу групу складають облэнерго та енергокомпанії, де держава утримує мінімальний пакет акцій «для контролю», але грошові потоки повністю контролюють приватні власники. Населення України платить за електроенергію та тепло, фінансуючи також тендерні видатки цих напівдержавних компаній. Раніше завдяки публікаціям у «Вестнику» громадськість дізналася, що напівдержавне «Киевэнерго» за 2 мільйони гривень орендувало 11 люксових автомобілів — один Mercedes-Benz S-500, одну Toyota Land Cruiser та дев'ять Toyota Camry 2,4. Тепер такі видатки стануть «комерційною таємницею».
Третя група — державні підприємства при міністерствах та відомствах. Вони збирають кошти з населення за справки та державні послуги, а потім витрачають їх через численні дочірні структури. У січні проект «Наші гроші» повідомив, що «Інформаційно-видавничий центр ДПА України» придбав бензин на 0,7 мільйона гривень за ціною 12 гривень за літр. У лютому голова ДПС Олександр Клименко в інтерв'ю ZN.UA (№ 5 від 10 лютого 2012 року) повідомив, що голову тендерного комітету відсторонено від посади, а керівник підприємства отримав дисциплінарне стягнення. Такі публічні розбірки були небажані для чиновництва.
Комунальні підприємства також отримали полегшення. У Харкові журналісти дізналися, що комунальне підприємство «Харківський метрополітен» купило дерев'яні лавки по 60 тисяч гривень за штуку — за ціною автомобіля. Після публічного скандалу мер оголосив, що лавки подешевшали вдвічі. Згодом «Вестник» повідомив, що метрополітен придбав програмне забезпечення за 12 мільйонів гривень для переведення системи оплати проїзду на паперові квитки. Харківські влади знову мали відповідати на незручні питання.
Підприємства зі 100-відсотковою державною часткою отримали найбільше переваги. Житомирський ликеро-водочний завод, що належить Госуправлінню справами президента, придбав тару для розливу продукції на третину мільярда гривень. З цієї суми 206 мільйонів гривень витрачено на бутилки. Навіть якщо припустити, що бутилки коштували по 2 гривні за штуку, придбаної тари вистачило б для розливу половини всієї водки, виробленої в Україні за рік. Це викликає питання щодо реальної вартості закупівлі.
Благодаря публікаціям у «Вестнику госзакупок» стало відомо, що Запорізький титаномагнієвий комбінат і «Сумихімпром», якими керували представники групи Фірташа, активно закуповували ільменітову руду у компанії «Синтез-ресурс», також заснованої менеджерами групи Фірташа. За даними тендерів, ціна руди для державних підприємств зросла з 1200 до 2160 гривень за тонну з січня по грудень. Публікації про тендери також дозволили виявити, що «Сумихімпром» замовив оцінку своїх активів, а згодом невідома компанія розпочала процедуру банкротства комбінату.
Морська буровая установка, відома як «вишка Бойко», була придбана не Мінпаливоенергетики, а державним підприємством «ГАК „Чорноморнафтогаз