У 2011 році українська державна компанія «Чорноморнафтогаз» раптово перетворилася на одного з найбільших інвесторів у паливно-енергетичний комплекс України. До того року компанія була малозначною й практично збитковою. За кілька місяців вона витратила близько 950 млн дол США на закупівлю бурових вишок і суден-постачальників, переважно у норвезьких компаній. Ці витрати фінансував материнський «Нафтогаз України», який сам залежить від державних дотацій. Журналістське розслідування та інтерв'ю з норвезькими керівниками розкривають схему, за якою норвезькі компанії продавали обладнання британським посередникам, які потім перепродавали його українській державній компанії за значно завищеними цінами через офіційні тендери.
Перша операція: від Seadrill до ЧМНГ
У квітні 2011 року норвезька компанія Seadrill, друга за величиною у світі шельфова бурильна компанія, продала бурову вишку West Juno британській компанії Highway Investment Processing за 248,5 млн дол США. Esa Ikäheimonen, головний фінансовий керівник Seadrill, підтвердив цю операцію у розмові з журналістами. Одночасно Highway Investment Processing взяла участь у тендері ЧМНГ на продаж аналогічної бурової вишки й перемогла, продавши ту саму установку за близько 400 млн дол США. Різниця становила понад 150 млн дол США.
Коли журналісти розповіли Ikäheimonen про перепродаж, він назвав суму в 400 млн дол США «смішною». На запитання, чому Seadrill не брала участь безпосередньо в українському тендері, він відповів: «Ми ніколи не чули про подібний тендер. Якби я знав про його проведення, то, звичайно ж, зацікавився б цією пропозицією. Однак той факт, що хтось платить 400 млн дол США за щось, що не коштує цих грошей, викликає певну підозру».
Ikäheimonen стверджував, що представники Highway Investment були британськими громадянами, але не міг назвати їхніх імен, оскільки не зустрічався з ними особисто. Він також наполягав, що Seadrill приділила «необхідну» увагу своїм покупцям і що використання спеціальних схем ведення бізнесу — звичайна справа при подібних операціях. За його словами, Seadrill отримала «хорошу ринкову ціну» й заробила на угоді 23 млн дол США. Ціна виробника бурової вишки становила 230 млн дол США.
Jan Olaf Osthus, співробітник Seadrill, який безпосередньо відповідав за продаж, розповів, що інформація про розміщення вишки в Україні була «відома» на момент операції, а сторона за Highway Investment була з «енергетичного бізнесу». Однак він не назвав імена цих людей.
Підозрілі посередники
Українські засоби масової інформації стверджують, що тендер ЧМНГ був сфальсифікований. Різниця між тендерними пропозиціями становила лише 10 млн дол США. Обидві компанії, які брали участь у торгах — британська Highway Investment і новозеландська Falcona Systems — були представлені номінальними директорами Erik Vanagels і Stan Gorin. За результатами розслідування, ці компанії були об'єднані в мережу, керовану латвійськими банками для відмивання грошей.
Згідно з копією контракту, Highway Investment мала банківський рахунок у латвійському Trasta Komercbanka. Компанії з цими ж номінальними директорами перебували під слідством у 2009–2011 роках у справі про несанкціоноване постачання українського озброєння в Південний Судан. Вони також були причетні до корупційного скандалу навколо постачання вакцини від грипу до України.
Guttorm Bentsen, брокер норвезької компанії Platou, найбільшої у світі брокерської фірми, коли його запитали про Highway Investment, відповів: «Компанія, про яку ви говорите, не існує». Однак він пояснив різницю в цінах посиланням на модернізацію, транспортування, придбання вертольота й суден-постачальників.
Судна й обладнання
Українські державні тендери показують, що ЧМНГ придбало судна-постачальники в березні 2011 року окремими тендерами. Компанія закупила у британської Verylux Company два буксири за 120 млн дол США й два судна доставки екіпажу за 34,7 млн дол США. Verylux Company була зареєстрована за тією ж адресою у Великій Британії, що й Highway Investment, й мала з нею однакові риси.
Два буксири Petra Admiral і Petra Majestic, поставлені ЧМНГ по 60 млн дол США за кожен, були продані малазійським оператором Petra Perdana Berhad неназваному покупцеві за нерозкриту суму. За останніми корабельними записами ці буксири належать ЧМНГ. На запит про підтвердження цієї інформації ні ЧМНГ, ні «Нафтогаз» не дали відповіді.
Згідно з інформацією суднобудівної компанії Labroy Marine, у 2007 році гранична ціна замовлення на один буксир становила 45 млн дол США. Під час економічної кризи в 2009 році ціна знизилася на 50%. Судновий брокер Martin Coombe встановив ціну на буксири подібного класу в 2011 році на рівні 30–35 млн дол США за судно.
Два судна доставки екіпажу Ocheretay і Kalos Limen були поставлені сінгапурським суднобудівним заводом Damen. Керівництво компанії відмовилося називати початкову ціну. Капітан Tork Buckley, азіатський редактор Superyacht Report, стверджує, що приблизна сума за два судна подібного класу становить максимум 15 млн дол США.
Обґрунтування від ЧМНГ
Українські влади пояснили різницю в цінах тим, що перед транспортуванням бурової вишки в район Чорного моря ЧМНГ придбало у Highway Investment додаткове обладнання та аксесуари. Євген Бакулін, голова «Нафтогазу» й засновника ЧМНГ, пояснював у червні 2011 року: «Перше, ми провели тендер у відповідності з усіма вимогами, друге, ми не приховували той факт, що вартість платформи на заводі виробника становить 250 млн дол США. Ми придбали платформу з мінімальним обладнанням. Для забезпечення нормальної роботи установки на Чорному морі було потрібно додаткове обладнання».
За його словами, додаткове устаткування на суму 150 млн дол США було необхідне для безпечної роботи й запобігання аварій на кшталт Deepwater Horizon, що сталася в 2010 році в Мексиканській затоці. Однак ні тендерна документація, ні контракт між ЧМНГ і Highway Investment не містять інформації про додаткові витрати на обладнання.
Ikäheimonen прокоментував: «Це ненормальна ціна для додаткових частин і устаткування». Він зазначив, що бурова установка була продана вже готова до проведення бурильних робіт і раніше вже бурила в Бірмі. У пізнішому електронному листі він додав: «На мою думку, наступна угода включала більше активів, ніж просто бурильну вишку».
Друга операція: Standard Drilling
У вересні–жовтні 2011 року ЧМНГ провів тендер на купівлю другої самопідйомної бурової установки на суму близько 398 млн дол США. Тендер виграла дрібна латвійська суднобудівна компанія Riga Shipyard, яка ніколи не займалася будівництвом бурових вишок. Оплата за контрактом у останньому кварталі 2011 року потроїла річний оборот компанії порівняно з 2010 роком.
Одночасно в Норвегії невелика компанія Standard Drilling продала неназваній британській компанії бурову вишку, подібну до West Juno, яка перебувала на стадії будівництва у сінгапурської верфі Keppel. Про продаж було оголошено 1 вересня. Anders Bergland, голова відділу досліджень ринку акцій компанії Platou, сказав, що хоча британська компанія була оголошена безпосереднім покупцем, насправді Standard Drilling продав бурову вишку «якійсь українській компанії». Riglogix, провідний світовий банк даних флоту бурових установок, вказав ЧМНГ як нового власника.
Дочірня компанія Keppel «Каспійська суднобудівна верф», яка проводить збірку бурової вишки West Juno в Туреччині, також підтвердила, що друга бурова установка Keppel буде відправлена в 2012 році в район Чорного моря, вказуючи на бурову вишку Standard Drilling.
Згідно з Bergland, Standard Drilling продала свою бурильну установку за 220 млн дол США. Рахунки компанії показують, що на цій угоді Standard Drilling заробила 37 млн дол США.
Martin Nes, глава Standard Drilling, відмовився коментувати угоду, але підтвердив, що її супроводжував Guttorm Bentsen, колишній співробітник Platou, який покинув компанію на початку року. Bentsen відмовився говорити про цю справу.
Mark A. Jackson, глава Standard Drilling на момент продажу бурової вишки, раптово пішов з компанії в листопаді 2011 року. У лютому він був відданий під суд США за підкуп посадових осіб Нігерії, будучи керівником американської компанії Noble. Martin Nes наполягав: «Угода по буровій установці не має нічого спільного з М. Jackson». Jackson відмовився коментувати справу журналістам.
Контраст репутацій
Україна продовжує викликати занепокоєння іноземних інвесторів через відсутність прозорості ведення бізнесу. Норвегія ж займає шосте місце в міжнародному списку прозорості Transparency International «Corruption Perceptions Index», тоді як Україна знаходиться на 152-му місці. Однак погані гроші можуть зашкодити хорошим компаніям. Угоди 2011 року можуть кинути тінь на добру репутацію Норвегії, особливо враховуючи масштаб компаній, залучених до операцій. Seadrill має ринкову капіталізацію близько 17 млрд дол США й належить John Fredriksen, найбагатшій людині в Норвегії, голові ради директорів Seadrill.