Централізація влади в Україні супроводжувалася концентрацією фінансових потоків у вугільній промисловості. За менше ніж рік бізнес-група Олександра Януковича отримала контракти майже на 7 млрд грн, одночасно готуючись до масштабної приватизації шахт за символічну вартість.
Епоха конкуренції закінчилася
До 2010 року директорів великих шахтоуправлінь називали «вугільними генералами». Ці впливові фігури контролювали значні бюджетні потоки, які розподілялися різними каналами по шахтних містечках. Прикладом такого керівника був Станіслав Толчин, який очолював «Макіїввугілля» з 2006 року. Його призначив чотириразовий міністр енергетики та вуглепрому Сергій Тулуб. Толчин успішно протистояв впливу Василя Джарти, який десятиліттями мав владу в Макіївці спочатку як мер, а потім як міністр. Держпідприємство входило до топ-п'ятірки найбагатших замовників вуглепрому, що дозволяло йому фінансувати різні проекти.
Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах розпочався масштабний процес злиттів та поглинань у вугільній галузі. Олександр Янукович, син президента, став новим олігархом. Його проникнення у вугільний бізнес почалося через «Асоціацію «Донбаський розрахунково-фінансовий центр» (ДРФЦ), створену на паях структурами батька та Едуарда Прутніка. Після інавгурації президента Прутнік несподівано переключився на алмазні копальні в Африці. Юридичним власником ДРФЦ став віргінський офшор «Сароне холдінгс лімітед».
Падіння генерала
На «Макіїввугіллі» розпочалися зміни. ДРФЦ окупував цілий поверх в офісі державного підприємства. Вже через рік після приходу Януковича до влади на підприємство Толчина почали висаджуватися представники правоохоронних та контрольних органів. Прокуратура звинувачувала його в тому, що він оформив своїх особистих охоронців працівниками держпідприємства, через що виникли незаконні видатки в кількасот тисяч гривень. Паралельно Толчину інкримінували невиплату зарплатні шахтарям на 46 млн грн. У таємних доповідях ревізори писали про порушення фінансової та бюджетної дисципліни на 1,8 млрд грн.
Толчин залишався на посаді навіть після вибухів. У січні 2011 року вибуховий пристрій був підірваний поряд з офісом «Макіїввугілля» (за це в тюрму посадили двох місцевих осіб, які нібито вимагали викуп), а в червні гранату жбурнули у подвір'я його приватного будинку. Розв'язка настала в жовтні 2011 року, коли бійці «Беркута» блокували офіс держпідприємства в рамках справи про незаконне списання вугілля. Толчин був змушений звільнитися «у зв'язку з хворобою». Згодом він на кілька місяців з'явився як керівник інвестиційного управління Черкаської облдержадміністрації під керівництвом Сергія Тулуба, але й там невдовзі звільнився «за власним бажанням».
Нова система розподілу
Після відставки Толчина в «Макіїввугіллі» повністю змінилася система тендерів. Якщо за весь 2011 рік підприємство провело тендери на 2,3 млрд грн, то лише за перше півріччя 2012 року роздало підряди на 2,8 млрд грн. Основним реципієнтом став Олександр Янукович.
Група Януковича вибудовувала системну схему роботи з державним вуглепромом. За ДРФЦ залишилася робота з вугіллям під керівництвом Віталія Белякова, керівника ТОВ «Асоціація «ДРФЦ». Для постачання гірничого обладнання було створено низку компаній.
Першою в квітні 2011 року з'явилося ТОВ «Лідер промснаб» зі статутним капіталом 1 тис грн. Компанія отримала підряди на 197 млн грн, але не залишила помітного сліду. Справжній «залізний марш» розпочався восени 2011 року з ТОВ «Торговий дім «Востоквуглемаш». Ця фірма зі статутним капіталом 907 грн з вересня 2011 по березень 2012 року отримала підрядів на 2,7 млрд грн на постачання кабелю, обладнання та інших матеріалів. Засновником став Анатолій Ольмезов, який раніше був директором компанії «Східавтотранс», що входила до засновників ДРФЦ. Таке ж прізвище мають міський прокурор та голова Старобешівського мисливського господарства.
«Востоквуглемаш» виконав важливу місію — показав іншим вугільним генералам нові правила гри. У «Віснику державних закупівель» зафіксовано кілька тендерів, коли у компанії було більше одного конкурента, однак усі альтернативні заявки успішно відхилили, посилаючись на оформлення. З березня 2012 року компанія лише надавала «алібі» іншим переможцям як єдиний конкурент.
На тендерному ринку шахтового обладнання для державних гірників виділилися десять активних фірм. Основний тягар взяли на себе ТОВ «Вугільенергоресурс» (0,4 млрд грн з травня по червень 2012 року) та ТОВ «Вугільукрпродукт», який стартував наприкінці липня та за кілька місяців «нарубав» 1,7 млрд грн.
Зв'язок цих компаній із Януковичем досить промовистий. Засновниками обох є Максим Пеньков і Олександр Мельников. Пеньков відомий як директор кількох компаній, до створення яких причетні фірми сина та дружини мера Макіївки Олександра Мальцева, а також фірми Євгена Матвійчука. На Матвійчука була зареєстрована фірма «Ярд-шиппінг», яка у 2007 році придбала за заниженою ціною у НАК «Надра України» головний офіс на вул. Володимирській, 34/9-Б у Києві. Та ж адреса прописана для кущу фірм, які брали участь у схемі з відчуження комплексу «Межигір'я» для Віктора Януковича.
«Вугільукрпродукт» і «Вугільенергоресурс» монополізували поставки на «Макіїввугілля», фактично контролюючи всі тендери цього держпідприємства.
Казино з державними грошима
За 9 місяців 2012 року сателіти ДРФЦ продали державним шахтам товарів на 6 млрд грн. Для порівняння: група Іванющенка — на 2 млрд, Єфремова — на 1,4, Ахметова — на 1,2 млрд грн. Доля останніх зменшувалася на очах. За півтора року ДРФЦ продала державі вугілля на 1,5 млрд грн, сателіти заробили ще кількасот млн на збагаченні вугілля.
Настав час великої гри — приватизації. У червні 2012 року голова ФДМУ Олександр Рябченко публічно пообіцяв, що шахти планують продавати по одній гривні за штуку з вимогою до інвестора вкладати мільярди в переоснащення та модернізацію. «За саму шахту [інвестори] сплатять одну гривню. Але візьмуть на себе великі інвестиційні зобов'язання», — сказав він. Рябченко анонсував початок аукціонів на 2013 рік.
Закон про приватизацію вуглепрому, підписаний Януковичем у травні 2012 року, дозволив «інвесторам» не купувати все шахтоуправління цілком, а брати його вроздріб — окремі шахти або навіть окремі лави. Нормальний бізнесмен захоче отримати за одну гривню що краще, залишивши державі що гірше. Однак ця логіка могла б істотно підрубати рейтинг Партії регіонів на Донбасі, оскільки після приватизації щезнуть державні дотації, і працівникам доведеться мати справу з капіталістичними правилами гри.
Прикладом наслідків приватизації є Ровеньки. Ще рік тому «Ровенькиантрацит» був лідером серед державних вуглевидобувних підприємств за видатками на тендерах (4,7 млрд грн). Це підприємство разом зі «Свердловантрацитом» за невеликі гроші на 49 років перейшло в розпорядження групи Ріната Ахметова. Сьогодні міськрада у Ровеньках не може вибити 5 млн грн, обіцяних ДТЕКом на соціальні об'єкти, і щоквартально нарікає на зменшення надходжень до бюджету. Орендатори запевняють, що все буде гаразд, але грошей від цього не більшає. Спливли й дрібнички на кшталт виведення зі складу підприємства допоміжних служб, що «призвело до зростання соціальної напруги в місті».
Приватизація «Макіївввугілля» та «Селидіввугілля» перенесена на період після виборів. У селидівських тендерах наприкінці травня 2012 року з'явилися три регулярні переможці з назвами, які точно повторюють назви державних шахт — ТОВ «Шахта «Росія», ТОВ «Шахта «1/3 Новогродовська» і ТОВ «Шахта «Південнодонбаська №1» (майже 0,8 млрд грн на трьох за три місяці). Власником цих компаній є Олександр Січінава, екс-голова наглядової ради «Всеукраїнського банку розвитку» Олександра Януковича. Перекидання банкіра на вуглепромівський напрям напередодні приватизаційних аукціонів — цілком логічний крок з погляду інвестора-кредитора.
Середовище приватних фірм, названих на «прізвище» державних шахт, не обмежується цією трійцею. Компанія «Продакс» виступає засновником цілого виводка «тезок» держпідприємств — «Шахта «Шахтарська-Глибока», «Шахта «Курахівська», «Шахта «Прогрес», «Компанія «Донбасшахтобуд», «Краснолиманське». Засновник «Продаксу» — Сергій Кузяра, колишній топ-менеджер із групи Ігоря Гуменюка, власника компанії «АРС». На торгівлі вугіллям із цією фірмою у 90-х роках Рінат Ахметов зробив свої перші великі офіційні гроші. У 2000-х заводи «АРСу» опинилися в імперії СКМ, а Гуменюк пішов у нардепи, зберігши за собою частину бізнесу.
Тепер Гуменюка можна пов'язувати з Януковичем прямо. Сергій Кузяра — помічник міністра енергетики та вуглепрому. У інтерв'ю «Forbes-Україна» він зізнався, що в цій іспостасі постійно спілкується з «менеджерами ДРФЦ і МАКО (будівельна фірма Олександра Януковича)» та обговорює перспективи вугільної галузі.
Перспективи розвитку
Переможці тендерів державних шахт менше ніж за 12 місяців отримали підряди на 6,9 млрд грн. Останніми тижнями ці фірми виграють 80—90% усіх тендерів вуглепрому. Попереду — приватизація, під яку вже заготовлено низку компаній із «інвесторськими» назвами.
Вугільна карта України видозмінюється прямо на очах. Якщо раніше на ній були зображені десятки «вугільних генералів» та маршал Ахметов, то тепер місце перших зайняв новий потужний гравець. Яке в нього буде звання, побачимо вже наступного року. Є підозра, що йому світять фельдмаршальські погони.