Українська інтернатна система налічує сотні закладів, де перебувають десятки тисяч дітей. До повномасштабного вторгнення в країні функціонувало 751 інтернатний заклад для дітей: 39 закладів у системі Міністерства охорони здоров'я (2773 дитини), 132 у системі Мінсоцу (5087 дітей), 580 у системі Міністерства освіти (97 923 дитини). Повномасштабна війна посилила навантаження на ці соціальні установи – значна частина релокованих дітей була приєднана до інтернатів і спеціальних шкіл на контрольованих Україною територіях.
Проблеми, виявлені під час моніторингу
Офіс Омбудсмана України проводить щорічні моніторингові візити до інтернатних закладів. Результати цих перевірок виявляють системні порушення прав дітей, які тривають роками без суттєвих змін.
У березні 2025 року під час моніторингу центру паліативної допомоги у Миколаївській області виявлені грубі порушення: антисанітарія та примусова фіксація дітей ременями у стільцях для годування та дитячих візочках. Такі методи застосовували навіть до 6-місячного немовляти. Адміністрація пояснювала це запобіганням травмуванню, однак моніторингова група припускала, що метою було зменшення вимог дітей до уваги персоналу. Восьмьох дітей, п'ять з яких немовлята, доглядали лише двоє працівників, хоча за списками центру на день візиту працювало 89 осіб. У приміщеннях персоналу знайдені алкогольні напої, у дитячих кімнатах – пліснява. Діти не мали персонального одягу – усі речі, включаючи спідню білизну, були спільними. Згодом усіх вихованців центру переміщено, заклад реорганізовано шляхом приєднання до іншого медичного закладу Миколаївщини.
Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини на Полтавщині також не пройшов перевірку. Моніторинг Офісу Омбудсмана у січні 2025 року виявив відсутність фактичного освітнього процесу для дошкільнят та належної реабілітації. Дітям видавали психотропи без усвідомленої згоди законних представників, необхідні медичні обстеження не проводилися. Як і в центрі паліативної допомоги, діти не мали власного одягу та спідньої білизни. Вбиральні не обладнані перегородками. Укриття вважається не рекомендованим для використання, однак для деяких вихованців це єдине місце, де вони можуть зустрітись з братами та сестрами – діти з однієї сім'ї перебувають у різних групах. Працівники закладу називали вихованців з інвалідністю тими, кого "ніхто ніколи не всиновить".
У березні 2025 року Полтавська обласна рада взялась реорганізувати заклад, проводилися засідання профільної комісії, формувались робочі групи. Однак станом на серпень 2025 року заклад продовжує функціонувати у первинному вигляді. Фінансування закладу впевнено зростає: у 2024 році виділено 36,4 млн гривень з обласного бюджету, на 2025 рік заплановано 39,2 млн гривень. Левова частка коштів йде на заробітні плати – у 2024 році 28,8 млн гривень. У закладі працює 106 осіб, що доглядають 31 дитину, тобто на одну дитину припадає більше ніж три співробітники. На обладнання, матеріали та інвентар, включаючи персональний одяг для дітей, у 2024 році виділено лише 476,3 тисячі гривень (приблизно 15 тисяч на дитину на рік). Видатки на харчування становили 2,3 млн гривень, на медикаменти та перев'язувальні матеріали – 175,5 тисячи гривень.
Лисогірська спеціалізована школа на Миколаївщині прихистила вихованців релокованої Широколанівської спецшколи, але створила для них дискримінаційні умови. Учні Широколанівської спецшколи два роки були змушені користуватися вуличним туалетом через заборону приймаючого закладу. Коли заборона втратила чинність, у вбиральні виявлена несправна каналізація, сморід і пліснява. Укриття було зачинене на ключ – керівництво пояснювало, що діти використовуватимуть його для паління. Дітей з реклокованої школи не пускали в ігрові кімнати, на відміну від вихованців самої Лисогірської спецшколи. Онлайн-навчання для дітей-переселенців не було забезпечено: маленька кімната не обладнана шкільним приладдям, вихователі іноді купували його за власні кошти. На момент візиту в закладі перебувало 158 дітей. У 2024 році виділено фінансування у розмірі 30,5 млн гривень, на 2025 рік заплановано 28,6 млн гривень. У закладі працює 108 осіб на 165 вихованців.
Новосільська спецшкола на Тернопільщині – один із найбільш вопіючих випадків. Моніторингова група виявила психологічний тиск з боку працівників та видачу психотропних препаратів без лікарського нагляду. Дітей лякали, що за погану поведінку їх відправлять до психіатричної лікарні. Викладачі у присутності моніторингової групи ображали та штовхали дітей. Деякі діти розповідали про випадки сексуального насильства з боку однолітків. При великій кількості дітей з особливими освітніми потребами у школі не було корекційних педагогів, логопеда, дефектолога та інших необхідних спеціалістів. При харчуванні дітей не враховувались потреби вихованців з алергічними реакціями – вони залишались голодними. В якості компоту подавали гарячу воду. Діти не мали особистих речей, іграшок та засобів гігієни, попри те, що у школі виявлена кімната, набита гуманітарною допомогою, але зачинена на ключ. Там знайдені іменні новорічні подарунки, які так і не дійшли до дітей. Ігрові кімнати залишались майже порожніми, натомість існувала нова, відремонтована кімната, заповнена ігровим приладдям, але для дітей вона була недоступна – це була ілюстративна частина маршруту для перевірок. У навчальному класі для занять з кулінарії виявлений алкоголь, що вживали працівники. Керівництво пояснювало, що персонал використовував кімнату як власну їдальню.
Після перевірки ювенальні прокурори Тернопільської обласної прокуратури розпочали кримінальні провадження щодо сексуального насильства, незаконного поміщення здорової людини у психіатричний заклад, неналежного виконання професійних обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, зловживання службовим становищем. Заклад продовжує функціонувати й отримувати фінансування. На цей рік виділено 17,7 млн гривень, з них 5,7 млн на заробітні плати, 1,8 млн на продукти харчування, 200 тисяч гривень на обладнання та інвентар. У 2024 році фінансування становило 21,1 млн гривень. У школі виховується 80 дітей, працює 79 співробітників.
Проблеми з інформацією про стан дітей
Наталія, прийомна мама семи дітей з інвалідністю, усиновила чотирьох дітей з Київського міського будинку дитини імені М.М. Городецького у Ворзелі (нині реорганізовано в Київський міський центр соціальної підтримки дітей та сімей). Вона усиновила хлопчика шести років та трьох його сестричок – п'яти, чотирьох та двох років. Жінка розповідає, що її запевняли про здоров'я дітей, однак згодом виявилось, що у них серйозні психіатричні діагнози. Після повернення додому діти вели себе абсолютно не так, як в закладі – кричали, не йшли на контакт, їх було важко вкласти спати та вгамувати. Малеча постійно просила "синю вітамінку" перед сном.
"Я не могла зрозуміти, може це якийсь темпалгін, чи щось таке? Я ніколи дітям таких таблеток не давала, тому я була дещо в шоці. Поведінка дітей сильно змінилась, вона стала неконтрольованою. Нагадаю, що у Ворзелі нас запевняли, що діти абсолютно здорові. Я зверталася до різних лікарів, ніхто нічого не зрозумів. Згодом, коли ми були у психіатра, дітям поставили діагноз і виписали ліки. От якраз їх їм і давали. Це психотропний препарат, який дають дітям з шизотиповими розладами для того, щоб пригнічити в них галюцинації", – розповіла Наталія журналістам.
З її слів, медична допомога в інтернатах часто відсутня або надається несистемно. Крім психіатричних проблем, у деяких дітей Наталії виявили серйозні гінекологічні проблеми, походження яких пояснити в інтернаті не змогли. "У висновку було затверджено, що діти здорові, тільки мають незначну затримку розвитку. Це мене не злякало, бо я знаю, що це можна виправити реабілітацією. Однак, крім психіатричних проблем, виявили й гінекологічні. Я не уявляла, що у дітей такого віку вони можуть бути. Виявилось, що вони там на цей предмет навіть не обстежувались, і як наслідок, не отримали жодного лікування", – продовжує Наталія.
Наразі заклад, з якого Наталія усиновила дітей, пройшов реорганізацію. У 2025 році на нього виділено 67,7 млн гривень. Там виховується 78 дітей, штатна кількість працівників складає 230 осіб.
Система, яка живе сама для себе
Дар'я Касьянова, програмний директор благодійної організації СОС Дитячі містечка, пояснює механізм, який утримує інтернати в статус-кво: "Це – система, яка живе сама для себе. Заклади існують не для дітей, а для працівників, для комунальних служб, для міських бюджетів. Фінансування йде за кількістю дітей, тому не вигідно випускати дитину у сім'ю чи на усиновлення. Краще, щоб вона "консервувалась" у закладі".
Жінка переконана, що Україна успадкувала радянську модель державного догляду за дітьми, яка не змогла адаптуватися до сучасних викликів. Утримання великих інтернатних закладів, що функціонують не для дітей, а для власної системи й добробуту співробітників, є однією з головних причин стагнації реформи.
Проголошена урядом у 2017 році реформа деінституціалізації має на меті розвиток сімейних форм виховання, патронату та створення інклюзивних сервісів у громадах. Однак значна частина ресурсів продовжує спрямовуватися на утримання великих інтернатних закладів, а не на розвиток альтернативних форм догляду.
Анастасія Степула, радниця з адвокації Української мережі за права дитини, додає: "Інтернати в різних областях мають схожі проблеми: на одному місці одна людина одночасно "дефектолог, бухгалтер і прибиральниця", але ходить на роботу раз на тиждень і отримує зарплату. Керівники закривають очі на жахливі умови, бо їм вигідно тримати дітей всередині. Реформа не реалізується, бо гроші не перенаправляються з інтернатів на підтримку сімей".
На думку Касьянової, існування подібних закладів вигідне, в основному, лише їх співробітникам. Проблема корупції в інтернатній системі є одним із "стовпів", що підтверджують необхідність реформування системи. Касьянова також вважає, що реформа потребує реального контролю Кабінету Міністрів: "У нас є відповідальні за цю реформу. Це координаційний центр, що фінансується Єврокомісією через UNICEF і Міністерство соціальної політики. На мою думку, було б дуже ефективно, якби цю реформу передали під реальний контроль Кабінету Міністрів. Щоб прем'єр-міністр чи віце-прем'єр взяв б на себе це лідерство і відповідальність. Залучення Мінсоцполітики не вистачає".
Європейський шлях
Європейські країни давно відмовилися від інтернатної системи як основної форми постійного проживання дітей. Конвенція Ради Європи про захист прав дитини в альтернативних формах догляду чітко встановлює пріоритет сімейних форм, які мають бути "найбільш наближеними до сімейного середовища". Приклади таких форм включають опіку, прийомну сім'ю чи невеликі групові будинки. Проживання в резиденційних інституціях рекомендоване лише як крайній захід.
Для дітей з інвалідністю Рада Європи закликає поступово замінити інституційне обслуговування на комплексну мережу послуг у громаді, щоб усі вони могли залишатися в сім'ї, а за виняткових обставин – у спільнотах, що максимально наближені до сімейної форми виховання (наприклад, будинки з невеликою кількістю вихованців, до 10).
У Німеччині активно впроваджуються спеціальні навчальні центри – Förderzentren, які надають індивідуальну та комплексну підтримку дітям з різного роду складними потребами (фізичними, сенсорними, руховими тощо) та стимулюють інклюзивну співпрацю між спеціальними та звичайними школами. З 2004 року Берлін активно розвиває спільну освіту дітей із інвалідністю та їхніх ровесників без особливих потреб. У 2016 році з'явилися перші школи-фокус включення (Inclusive Education Focus Schools), а до 2024 року їхня кількість зросла до 20. Наразі також функціонує 56 спеціалізованих шкіл. У таких школах учні навчаються разом із допомогою асистентів, практичних психологів, логопедів-терапевтів тощо. Шкільна інфраструктура адаптована до рухових потреб та має ресурси для навчання в різних сенсорних галузях.
У 2021 році Німеччина прийняла "Закон про посилення підтримки дітей і молоді" (Kinder- und Jugendstärkungsgesetz, KJSG), який заклав законодавчу основу для інклюзивності у всіх сферах допомоги дітям. Планується, що з 2028 року всі послуги для дітей з інвалідністю будуть інтегровані в систему дитячої та молодіжної допомоги, зменшуючи розмежування й унеможливлюючи "поділ дітей на класи". Принцип інклюзії стосується не тільки дітей з інвалідністю, а й дітей, що мають інші соціальні бар'єри, наприклад, малозабезпечені родини. Соціальні служби несуть відповідальність за забезпечення рівної участі цих дітей у суспільстві.
У контексті євроінтеграційних процесів є надія, що українська реформа деінституціалізації буде набирати обертів. Система потребує зміни фундаментальних підходів, стимулювання й реальної підтримки прийомних родин та сімейних форм виховання.
Наталія, мама семи прийомних дітей, констатує: "Я не жаліюсь, що обрала цей шлях, але якщо держава не почне працювати, таких родин буде дедалі менше".